32. Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів

Націона́льні станда́рти — державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. Важливе завдання нинішнього етапу - спрощення роботи з документами, прискорення їх складання та оформлення. Цій меті служили затверджені стандарти системи організаційно-розподільчої документації: ГОСТ 6.38-72 (Основні положення) та ГОСТ 6.39-72 (Формуляр-зразок). Постановою Держкомітету стандартів СРСР від 27.03.90 № 622 замість цих ГОСТів введено в дію з 01.01.91 ГОСТ 6.38-90*. Він являє собою єдині, науково обгрунтовані правила підготовки та оформлення документів. Введення таких правил створює необхідні передумови для більш детальної уніфікації документів, що у свою чергу буде сприяти використанню їх в автоматизованих системах управління. Стандарти встановлюють найбільш загальні правила складання документів, а також регламентують машинописне оформлення їх окремих реквізитів. Організаційно-розпорядча документація розвивалася півстоліття стихійно, що потягло за собою виникнення безлічі видів і різновидів документів, використання різних варіантів оформлення окремих реквізитів. Тому вона особливо потребувала стандартизації. Реквізитами називають елементи, з яких складаються документи. Сукупність реквізитів і становить формуляр документів. Він залежить від його призначення, конкретного змісту. До елементів документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст. Реквізити - це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.

При оформлянні організаційно-розпорядчих документів використовується такий склад реквізитів:

1 - Державний герб;

2 - емблема організації;

3 - зображення нагород;

4 - код організації;

5 - код документа;

6 - назва міністерства чи відомства;

7 - назва підприємства (установи, організації, фірми);

8 - назва структурного підрозділу; ,

9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;

10 - назва виду документа;

11 - дата;

12 - індекс (вихідний номер документа);

13 - посилання на індекс та дату вхідного документа;

14 - місце складання чи видання;

15 - гриф обмеження доступу до документа;

16 - адресат;

17 - гриф затвердження;

18 - резолюція;

19 - заголовок до тексту;

20 - позначка про контроль;

21 - текст;

22 - позначка про наявність додатка;

23 - підпис;

24 - гриф погодження;

25 - візи;

26 - відбиток печатки;

27 - позначка про завірення копії;

28 - прізвище виконавця та номер його телефону;

29 - позначка про виконання документа та направлення його до справи;

30 - позначка про перенесення даних на машинний носій;

31 - позначка про надходження.

33. Етикет службового листування

Класифікація листів

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.

Реквізити листа та їх оформлення

Як правило, службовий лист друкується на виготовленому друкарським способом бланку, де є такі реквізити:

1. Герб, зображення нагород, емблема (якщо є).

2. Назва міністерства чи відомства.

3. Назва установи, організації, підприємства.

4. Поштова адреса, номер телефону, електронна адреса, факс, номер рахунка в банку.

5. Індекс, дата посилання на номер і дата документа, на який дається відповідь

Залежно від насичення логічними елементами листи можуть бути простими та складними. Прості листи містять тільки висновки. Якщо додати до простого листа коротке мотивування, то лист класифікується як складний.

Порядок розміщення в листі доказів і висновків не є постійним. Якщо докази йдуть перед висновками – це прямий порядок викладу, а якщо навпаки – зворотний. Зворотний порядок зручніший у коротких листах (так будуються листи вищих організацій, у яких докази зводяться до мінімуму). У великих за обсягом листах доцільно користуватися прямим порядком, аби шляхом послідовних доказів і логічних висновків підвести адресата до переконання в необхідності виконати те, про що говориться у висновках.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – рекомендаційний лист, листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.

Адресат вказується на самому початку, перед текстом. Назва установи та структурного підрозділу пишеться в давальному відмінку; адреса одержувача повинна бути повною й точною.

Якщо автор, під час написання листа, пропустив якусь інформацію, то її можна оформити за допомогою постскриптуму (після написаного), тобто дописати до листа, зробивши позначку – Р.S. (Роst scriptum) або PPS (Post post scriptum), якщо таких додатків декілька. Якщо в тексті листа є місце, яке слід виділити або звернути на нього особливу увагу, то ставиться позначка “нотабене” – NB (Nota bene), що означає “зверни особливу увагу”.

Різні типи листів

У діловій кореспонденції функціонують різні типи листів. Серед них найчастіше вживаними є: лист-запит, лист-прохання, лист-відповідь, гарантійний лист, супровідний лист.

Лист-запит і лист-прохання – найпоширеніший тип ділової кореспонденції. За змістом такі листи складаються з двох частин: мотивуючої (Отримана нами література не зовсім відповідає темі, над якою ми працюємо…) та основної, у якій висловлюється запит чи прохання: Тому просимо терміново надіслати на адресу університету замовлені нами книги.

Лист-відповідь повинен містити посилання на номер, дату й суть листа-запита. Це дає можливість при отриманні листа-відповіді швидко відшукати лист-запит у справі й ознайомитися з ним.

Гарантійний лист укладається з метою підтвердження певних зобов’язань або умов й адресується організації чи окремій установі. На відміну від більшості листів, гарантійний лист може починатися з імені та по батькові особи, до якої звертаються. Форма третьої особи доречна тільки в тому випадку, коли гарантійний лист адресований певній організації або підприємству.

При пересиланні іншим організаціям або особам різних неадресованих документів (актів, протоколів, довідок та ін.) користуються супровідними листами – короткими повідомленнями про документ, який надсилається. Ключовими словами тексту супровідного листа є дієслова: направляю(ємо), надсилаю(ємо), повертаю(ємо), представляю(ємо), що розпочинають текст листа.