2.Основоположні принципи внутрішньої побудови фінансової системи

Загалом, фінансову систему можна розглядати за двома принципами: за внутрішньою будовою та за організаційною структурою.

за внутрішньою будовою фінансова система є сукупністю відносно відокремлених, але взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП.

Сфери внутрішньої структури фінансової системи характеризують узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи.

Ланки внутрішньої структури фінансової системи вказують на відокремлену частину фінансових відносин. Виділення таких ланок проводиться за ознакою наявності відособленого фонду фінансових ресурсів чи специфічних форм і методів фінансових відносин.

Необхідно додатково зазначити, що окремою ланкою фінансової системи, яку неможливо віднести до жодної із сфер, про які у даному випадку йдеться, є страхування, що відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів.

На даний момент часу можна виділити п’ять сфер фінансової системи:

1. Сфера міжнародних фінансів.

2. Сфера державних фінансів.

3. Сфера фінансів суб'єктів господарювання.

4. Сфера фінансів домогосподарств.

5. Сфера фінансового ринку.

Тема 4. Фінансове право і фінансова політика

1.Фінансова політика

Фінансова політика – це сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій.

На макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів.

Задачі фінансової політики залежать в першу чергу:

на макроекономічному рівні – від функцій та природи держави, а також від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі;

на мікроекономічному – від мети функціонування та форми власності підприємства.

На цій основі можна сформулювати такі основні задачі фінансової політики на макрорівні:

• забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

• встановлення раціонального, з точки зору держави, розподілу і використання фінансових ресурсів;

• організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

• вироблення фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей, що змінюються, і завдань стратегії;

• створення ефективною і максимально ділової системи управління фінансами.

До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

• максимізація прибутку підприємства;

• оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;

• досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;

• забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

• створення ефективного механізму управління підприємством;

• використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

Фінансова тактика – направлена на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових зв'язків, перегрупування фінансових ресурсів. При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика має бути гнучкішою, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємозв'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Розрізняють чотири основні типи фінансової політики:

Класична фінансова політика.

Регулююча фінансова політика.

Неоконсервативна стратегія.

Планово-директивна фінансова політика.

Фінансова політика України на сучасному етапі ґрунтується на наступній системі соціально-економічних пріоритетів:

• досягнення соціальної стабільності в суспільстві;

• оздоровлення державних фінансів;

• відновлення нормального функціонування кредитної системи;

• підтримка збалансованості натурально-речових і грошових потоків;

• досягнення фінансово-економічної самостійності і посилення відповідальності регіонів в рамках єдиної унітарної держави;

• створення рівних умов в бюджетно-податковій сфері для регіонів;

• створення умов щодо припинення фінансових зловживань і корупції.

З погляду основних напрямків впливу фінансів на економіку країни, до складу фінансової політики держави входять:

Бюджетна політика - Стратегічною метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого та економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Податкова політика – це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах.

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою політикою.

Митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізняють інвестиційну політику: пасивну та активну.