2. Економічна думка Стародавніх Греції і Риму.

У добу загострення суперечностей і початку кризи рабовласницького сус-ва (4ст до н.е.) ек.думка старод. Греції сягає розквіту.

Ксенофонт (430-355/354 до н.е.) головним твором був "Домострой”. Дано характеристику рабовласницького гос-ва. визнавав рабство природним і правомірним, виступав за колективні форми рабоволодіння, давав поради щодо поліпшення організації гос-ва і підвищення продуктивності рабської праці. Для цього треба використовувати матеріальні стимули і різноманітні засоби "морального” впливу на рабів. Він розумів протилежність між розумовою та фізичною працею, тому вважав, що фізична – рабам, а людям вільним – управління та нагляд. Був прихильником натурального гос-ва. Сільське гос-во – це найважливіша галузь ек. одним із перших зрозумів важливість поділу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовлення певних предметів. Його заслуга –постановка питання про подвійне використання блага, як споживної цінності та як мінової. Поняття "цінність” він уживає у 2 значеннях: як споживна вартість "цінність є чимось добрим” залежить від корисності речей, вміння ними користуватись; водночас цінність розглядається, як здатність речі обмінюватися на ін. річ, тобто, як мінова цінність. Отже посуті йдеться про 2 властивості товару. Не заперечує значення грошей, визнавав функціонування їх лише як скарбу і засобу обігу.

Платон (428/427-348/347 ло н.е.) основні твори посвячені проблемам держави -"Держава”, ”Закони”. У праці "Держава” виклав свою концепцію ідеальної держави. Держава, що складається з багатих і бідних -це по суті 2 держави: держава багатих і держава бідних. існує суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності він бачить в утворенні міста (об'єднання людей, в якому існує поділ праці). Саме поділ праці є основним принципом побудови держави та її прир основою. Поділяв усе вільне населення в ідеальній держ. на 3 стани: філософи (керують держ.), воїни, землероби та ремісники і торговці (господарська діяльність). Влада поділяється на політ. і ек-ну. Вважав, що ек. влада має підпорядковуватись політиці. Визнає торгівлю. Гроші потрібні для обміну, тому мають виконувати функцію засобу обігу та міри вартості. До функції грошей, як скарбу, засобу нагромадження ставився негативно, противник продажу товарів у кредит.

Арістотель(384-322 до н.е.) праці - "Політика”, ”Нікомахова етика”. Створив проект "найліпшої держави”. Соціальною основою цієї держави мають бути громадяни, які володіють власністю середньою, але достатньою. Найбільш привілейованими громадянами є політичні діячі та філософи. Уся земля поділяється на 2 частини (державна та приватна). Провідною галуззю є землеробство. Він розрізняв 2 типи багатства: багатство, як сукупність споживчих вартостей (природне істинне багатство) і багатство, як накопичення грошей. Заслугою є аналіз зародження і розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу.

Наукові досягнення довньогрецьких авторів пов'язані зі спробами теоретичного осмислення таких ек. процесів, як поділ праці, обмін, товар, гроші, прагненням зрозуміти закони госп. життя.

Катон (234-149 до н.е.) Трактат "Землеробство” узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос-ва з певною ринковою орієнтацією. Він вважав землеробство за найліпше заняття. Для підвищення дохідності дає поради щодо облаштування гос-ва, орієнтації в ньому виробництва і праці рабів. Радить мати меньше обладнання. Не надає великого значення засобам вир-ва, але велику увагу приділяє рабам і організації їх праці (суворо поводитись, сіяти ворожнечу між рабами). Вперше визначив категорії організації праці, продуктивності праці і технологічні категорії.

Брати Гракхі (162-133 до н.е.) опрацьовували проекти аграрних реформ , які полягали:відновлення та зміцнення землеволодіння; повернення збіднівших дрібних виробників до господарської діяльності; обмеження розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря.

Варрон (116-27 до н.е.) У трактаті ”Про сільське гос-во” знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких гос-в та їх перетворенні на гос-ва напівнатурального-напівтоварного типу. Показав, що розвиток рабовласницького вир-ва веде до його занепаду, який визначається широким використанням товарно-грошових відносин. Показав шляхи повернення до рабовласництва і відновлення натурального обміну.

Колумелла (1ст. н.е.) "Про сільське гос-во”-своєрідний огляд стану античного сільського гос-ва в період кризи рабовласництва. Запропонував цілу систему заходів для раціональної організації рабовласницького гос-ва. Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, рекомендував запровадити поділ праці, спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці, велике значення приділяє характеру відносин між паном і рабом. Засоби впливу на рабів: від в'язниці до жартів та розмови. Заперечував Варрону і доводив необхідність вільної праці з метою підвищення її продуктивності.

6. Характеристика Західної цивілізації, економіка Західної Європи в V – ХІ ст.

Західна, або Європейська цивілізація традиційно пов'язується становленням та розвитком античних держав — Стародавньої Греції та Риму. Основою господарства цих країн на відміну від сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробництва-передусім землю. Це не означає, що суспільної (державної)власності тут не існує зовсім, просто ці дві форми — суспільна та ідивідуальна — були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокремлена від власності. Відмінною є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості.

Західна модель цивілізаційного розвитку хронологічно пов'язана з періодом раннього залізного віку. В Європі він поділяється на два періоди: гольштадський (IX-V ст. до н. е.) і латенський (V ст. до н. е. - V ст. н. е.). Гольштадську культуру характеризує співіснування бронзових і залізних знарядь праці та зброї, перехід від мотичного до орного землеробства. В латенський період домінуючими стали вироби із заліза. У межах західного цивілізаційного розвитку виділилися антична греко-римська і західноєвропейська цивілізаційні системи (в літературі їх визначають як "античний" і "германський" способи виробництва).

В V — XІ ст. в країнах Західної Європи інтенсивно розвивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбанізація. Особливо жваво вона провадилася у могутніх міських республіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї та інших. Північно-італійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів візантійців та арабів. Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та в чорноморському басейні. Генуезці поступово закріпилися в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу. Важливими їхніми колоніями були: Кафа (Феодосія) з її ринком рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та деякі інші. Не відставали від генуезців венеціанці. Між північно-італійськими містами-республіками йшла гостра конкурентна боротьба. Італійські купці торгували в основному із країнами Леванту (Сходу).

Зі Сходу привозили передусім південні овочі та фрукти, а також пахуче коріння, ліки, перець, цукор та ін. Великий попит у Західній Європі мали дорогі тканини, скляні вироби, зброя, слонова кістка, ювелірні прикраси. З країн Причорномор'я поступали риба, ікра, сіль, зерно, хутро, невільники. У Єгипті найбільшим портом була Александрія, яка здобула славу "торгу двох світів": з одного боку сюди приходили каравани з індійським крамом, а з другого — італійські купці. Європейці торгували також із Багдадом, з країнами Середньої Азії, столицями монгольських ханів.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля з Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шельдою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віслою, Німаном, Реною, Сеною. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем східних товарів, то північна — виробів місцевої промисловості, продуктів сільського господарства.

Товари середньовічних торговельників зустрічалися на чисельних ярмарках Західної Європи. Найбільшою популярністю користувався ярмарок у м. Шампань, який тривав майже цілий рік. Ярмарковій торгівлі завдавали великої шкоди безперервні війни.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. На її перешкоді була відсутність битих шляхів, натуральний характер господарювання, хижацька поведінка феодалів — власників земель, через які проходили торговельні каравани, чинені ними різні обмеження, митні збори. Значною перепоною були розбійницькі ватаги. Все це змушувало купців для захисту своїх інтересів та з метою монополізації ринку об'єднуватися у торгові гільдії. Вони мали свої статути, і, як правило, спеціалізувалися на торгівлі одним чи кількома товарами.

Значною, перешкодою у розвитку середньовічної торгівлі була багатоманітність грошових одиниць та часте фальшування їх. Купці змушені були користуватися послугами міняйлів, які орієнтувалися в грошових системах і відрізняли повноцінну монету від фальшивої, обмінювали гроші, здійснювали інші операції. Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Тому вони могли отримати їх від агентів міняйла, які знаходилися там, де пролягали торгові шляхи, пред'явивши його розписку (вексель). Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з'явилися в північно-італійських містах, у провінції Ломбардії.