19. Становлення інституціоналізму та його головні напрямки.

На межі ХІХ-ХХ ст. у США виникла нова течія економічної думки – інституціоналізм. Це була реакція на панування монополій у ри-нковій економіці. Початковий етап його розвитку характеризувався гострою критикою монополістичних корпорацій. У цьому плані інсти-туціоналізм став альтернативою неокласичній теорії. Водночас його фундатори критично сприймали й висновки марксистської політичної економії.

Перший етап розвитку інституціональних економічних теорій охопив зародження та поширення інституціоналізму і припав на пе-ршу чверть ХХ ст. Це був період раннього, так званого критичного інституціоналізму, який представлений трьома напрямами американсь-кого інституціоналізму: соціально-психологічним напрямом Т. Веб-лена; соціально-правовим напрямом Дж. Коммонса; емпіричним, або кон’юнктурно-статистичним напрямом В. Мітчелла та його послі-довників.

Торстейн Веблен (1857-1929) – американський економіст, соціо-лог, у 1899 р. видав працю “Теорія дозвільного класу”. Основою роз-витку суспільства Веблен вважав психологію колективу. Спираючись на це положення, він сформулював психологічну теорію економічного розвитку, де стверджував, що трактувати економічні явища треба із со-ціологічної й історичної позицій.

Т. Веблен виступав проти панівного серед економістів за часів А. Сміта уявлення про те, що вся господарська діяльність зумовлена прагненням кожного її суб’єкта до найбільшої вигоди, тобто до макси-мізації особистої користі від наявних ресурсів. Веблен проголосив, що “людина економічна” діє як рахункова машина, яка безупинно зістав-ляє корисність благ і тягарі з їх придбання, – це безнадійно спрощена модель. Поведінка людей у сфері економіки визначається численними і нерідко суперечливими мотивами. Тут поряд із природженими схиль-ностями, такими як інстинкт чи наслідування, прагнення до суперницт-ва, діють соціальні інститути: звичаї, традиції, норми поведінки тощо, закріплені здебільшого у вигляді правових настанов або суспільних установ. Із загальноприйнятого переконання, що кожен індивід прагне тільки до найбільшої вигоди, не можна пояснити такі незаперечні яви-ща, як схильність до престижного споживання чи заощадження на шкоду задоволенню від безпосереднього споживання.

Джон Коммонс, на відміну від Т. Веблена, приділяв основну увагу не технологічним факторам виробництва і їх носію – інженер-но-технічному персоналу, а соціально-правовим інститутам.

Коммонс запропонував так звану теорію угод. Основною категорією економічної науки він проголосив угоду. Угода, за Коммонсом, – це триє-дність таких моментів: 1) конфлікту, тобто зіткнення інтересів суб’єктів; 2) взаємозалежності чи взаємозумовленості цих інтересів; 3) вирішення конфлікту, тобто встановлення порядку, що влаштовує учасників угоди. Серед суб’єктів угоди на стадії фінансового капіталізму все частіше ви-ступають не індивідууми, а їх об’єднання: інститути, профспілки, асоціа-ції підприємців тощо.

На формування світогляду Коммонса великий вплив справила його практична діяльність. Він здобув університетську освіту, працював у кількох американських університетах, в урядових установах, певний час був фактично одним із ідеологів Американської федерації праці, брав участь у розробці низки законопроектів.

Він досліджує дію колективних інститутів: сім’я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інституціональна економіка» він писав, що колективні дії є єдиним способом примирення суперечливих інтересів. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вирішення економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливостями його розвитку в США, зокрема відсутністю кодифікації (відповідних кодексів) так званого загального права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов’язкову силу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумачами права.

Уеслі Мітчелл увійшов в історію науки насамперед як дослідник економічних циклів. Він і його співробітники створили систему про-гнозування економічної кон’юнктури на основі обробки рядів динаміки. Мітчелл був фактичним засновником Національного бюро економіч-них досліджень, де працював чверть століття.

Піднесення і спади економічної активності Мітчелл пов’язував із прагненням підприємців до максимального прибутку. Прибутковість залежить від низки факторів: цін і витрат, обсягу продажу, розмірів кредиту, руху грошової маси тощо. Певну роль у взаємодії окремих елементів, що зумовлюють стан і динаміку господарського життя, віді-грає асинхронність (“випередження” і “запізнювання”). Так, за зага-льного підвищення цін на стадії пожвавлення роздрібні ціни “запізню-ються” стосовно оптових, оптові ціни на споживчі товари “відстають” у зростанні від оптових цін на блага виробничого призначення, заро-бітна плата має тенденцію “відставати” від ринкових цін. На стадії де-пресії оптові ціни знижуються швидше від роздрібних, ціни на сиро-вину падають швидше, ніж оптові ціни на споживчі блага.

Мітчелл критикує і класичну школу, і маржиналістів за зосере-дження уваги на механічних законах попиту й пропозиції та ігнору-вання внутрішніх рушійних сил поведінки людини. Для Мітчелла ви-рішальною силою є грошова система. Гроші нав’язують безтурботній людській природі тверду дисципліну, стандартизують потреби, зміню-ють психологічні настанови людей. Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він, зокрема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень.