115. Порівнялий аналіз англо-саксонської та романо-германської правової сімї.

Романо-германская правова система має тривалу історію. Вона пов'язані з правом древнього світу. Досить вдало описує значний вплив римського права формування романо-германської правової системи американський юрист Л. Фрідмен своєї книжки «Введення ЄІАС у американське право». «Давні римляни були великими законодавцями, - пише він. Їх традиції ніколи не повністю вмирали у Європі; навіть тоді, як варвари прийшли туди, усе, що успадкували від великої Римська імперія, - це громадянське право». І далі: «У середньовіччі римське право у його класичної формі знову відкритий і відроджене. Навіть сьогодні правові кодекси Європи відбивають вплив римського правничий та його середньовічного відродження. Франція, Німеччина, Італія, Португалія, Іспанія серед іншого є точно країнами громадянського права. Загальні характерні риси сім'ї романо-германського права: склалося з урахуванням римського права; норми права розглядаються як норми поведінки й відповідають вимогам основі моралі й справедливості; панівна роль віддано закону, законодавствокодифицировано; законодавець творить право незалежно від цього, чи є він монархом чи вищим представницьким органом влади; суди не творять, просто вважають право; існує розподіл на публічне і приватне право, різні галузіправа.

У англосаксонському праві є два виду норм: законодавчі іпрецедентние. Законодавчі є (як й у романо-німецьку систему) правил поведінки загального характеру.Прецедентние - велика частина судового вирішення з конкретної справи. Англійські юристи належать до «>ratiodecidendi», по-перше, юридичне висновок щодо справі і, по-друге, аргументацію, мотивування рішення. Ці дві елемента становлять сутність рішення. Видатний англійський юрист Р.Уолкер визначає «>ratiodecidendi» як “що застосовується до правовим питанням, які виникають у через відкликання встановленими судом фактами,правоположение, у якому грунтуєтьсярешение[14]”. Решта рішення є «попутно сказане» («>obiterdictum»). Вона має лише переконує характері і перестав бути обов'язкової й інших судів. Насправді дуже важко відрізнитиobiterdictum відratiodecidendi. І тому вироблено безліч методів, прийомів їх розрізнення, але вони недостатньо ефективні. Підкреслимо, щоratiodecidendi лише із великим рівнем умовності може бути нормою права. Англійці взагалі не збираються формулювати у судові рішення правила загального характеру, вони існує презумпція незастосування широких правових принципів.

116. Основні тенденції розвитку правових систем. Уніфікація права.

Поняття правової системи є самостійним поняттям, одним із основних у сучасній юридичній науці та суспільствознавстві. Його поява стала можливою внаслідок комплексного підходу в дослідженні правових явищ шляхом поєднання формально-юридичного, порівняльно-правового та соціологічного методів пізнання. Становлення цього поняття пов’язане з розвитком наукового праворозуміння, так як термін "праворозуміння" включає не лише поняття "право", але й ряд інших загальнотеоретичних правових категорій та понять, які охоплюють усю систему правових явищ, а також філософських і соціологічних категорій, що виражають зв’язки опосередкування права та інших соціальних явищ.У даний час існують різноманітні підходи щодо дослідження правової системи, є досить велика кількість аспектів такого наукового процесу, накопичений об’ємний науковий матеріал, проте, і до тепер відсутня єдність поглядів на поняття правової системи, його гносеологічну та методологічну цінність, генезис.Термін "правова система" використовувався ще в XIX ст., однак як синонім права або законодавства. У порівняльному правознавстві термін "правова система" використовувався у трьох значеннях: 1) у розумінні типу права; 2) як тотожні поняття з правом або законодавством; 3) у розумінні груп правових систем ("правової сім’ї).2 Сучасна ж компаративістика розрізняє широке і вузьке розуміння правової системи. У широкому розумінні – це сукупність національних правових систем, які об’єднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів та способів розвитку. У вузькому – національна правова система.

Уніфікація в праві процес приведення чинного права до єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких видів сусп. відносин. Зумовлена ускладненням сусп. життя і розвитком сусп. відносин. Стосується як правотворчості, так і правозастосування. Необхідність У. в п. виникає при: утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем; формуванні єдиної прав, системи союз, держав; у процесі зближення прав, систем держав, які утворюють різні міждерж. об'єднання тощо. В істор. ретроспективі характерним прикладом У. в п. була систематизація рад. зак-ва в 1950—60-х pp. на засадах галуз. Основ зак-ва Союзу РСР і союз, республік. У сучас. період уніфікац. процеси здійснюються країнами в рамках СНД, PC, ЄС тощо. Скандинавські країни (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) уніфікували морське, торговельне, договірне, вексельне, сімейне, спадкове, зобов'язальне зак-во, зак-во про інтелект, власність. Це сприяє інтеграції прав, регулювання у міжнар. відносинах, зближенню нац. і міжнар. права, забезпеченню гармонізації прав, систем.