2. Проектна стадія:

а) ухвалення рішення про підготовку законопроекту;

б) доручення розробити законопроект;

в) розробка законопроекту і його попередня експертиза;

г) внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду:

- попереднє обговорення законопроекту в парламентських профільних комітетах і спеціальних комісіях;

- розгляд альтернативних законопроектів;

д) в разі необхідності — винесення законопроекту:

- на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціаліс­тів — проведення парламентських слухань, конференцій, “круглих столів” тощо;

- на всенародне обговорення;

3. Стадія ухвалення законопроекту:

а) обговорення і схвалення основних положень законопроекту;

б) обговорення і схвалення законопроекту постатейно;

в) обговорення і схвалення законопроекту в цілому;

4. Засвідчувальна стадія:

а) підписання закону спікером парламенту та передача його на розгляд главі держави;

б) санкціонування (розгляд та підписання) закону главою дер­жави;

5. Промульгація (від лат. promulgatio — публічне оголошення) закону:

а) підготовка і видання уповноваженим органом (парламентом або главою держави) спеціального акта про введення закону в дію;

6) включення закону до державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний номер;

в) публікація закону в офіційних друкарських виданнях;

6. Набрання чинності законом.

55. Поняття та види нормативно-правового акту.

Нормативно-правовий акт — це офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є однією з форм існування та вираження норм права, є основною формою права для багатьох правових систем сучасності.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу, закріплює коло суб'єктів нормотворчої діяльності);

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство»);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);

за суб'єктами законотворчості: закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

за предметом правового регулювання: конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою: прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

за сферою дії: загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).