3. Функції теорії держави і права

Функції ТДП — це напрямки науково-пізнавального і навчального призначення, що характеризують її сутність, зміст, соціальне призначення, завдання і мету в системі юридичних наук.

Політичний напрям дослідження і вивчення - це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства.

Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні державно-правових явищ.

Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод - це теорія, яка звернена до практики дослідження.

Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших.

Евристична - напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права.

Прогностична - визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку.

Онтологічна (констатуюча) функція - це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є.

Системоутворююча функція - напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань.

Практично-організаторська функція - це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику

Інформаційна функція - напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі.

Комунікативна функція - напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.

4. Методологія загальної теорії держави і права

метод теорії держави і права — це вихідна базисну категорію методології.

Методологія (вчення про методи) — система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки. Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається природою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

Методи ТДП можна визначити як систему прийомів, способів і засобів дослідження та практичного засвоєння дійсності, за допомогою яких пізнаються державно-правові явища в процесі їх виникнення, розвитку і функціонування. В ТДП розрізняють філософський, загальнонауковий, спеціально-науковий методологічні рівні. Кожен рівень включає в себе відповідну групу методів, що використовуються теорією держави і права для пізнання її предмету.

Філософський (світоглядний) рівень методології, до якого належить матеріалістична діалектика, закони і категорії якої виступають методологічною основою пізнання державно-правових явищ. Слід задуматися про те, що в умовах ідеологічного плюралізму більш сприйнятною є позиція німецьких вчених, які використовують у своїх роботах різні методології світоглядного рівня, а саме: об'єктивізм, елементи марксизму, суб'єктивізм та ін.

Загальнонауковий рівень методології - система методів, властивих юридичній науці. До них відносять: 1) загально-соціологічний, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики; 2) конкретно-соціологічний — спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища; 3) статистичний — застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін у державно-правовому житті, спрямований на оброблення кількісних результатів для наукової і практичної мети; 4) формально-логічний - досліджує і вивчає державно-правові явища за допомогою основних законів формальної логіки; 5) метод аналізу - досліджує і вивчає юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікацію, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя шляхом аналізу змісту окремих складових явища; 6) історичний - характеризується дослідженням і вивченням державно-правових явищ в їх історичному розвитку; 7) системно-функціональний метод — досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу; 8) кількісного і якісного аналізу - досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властиві кількісні і якісні явища; 9) порівняльний - дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи їх і визначаючи їх тотожність чи різність та ін.

Спеціально-науковий рівень методології - система методів, властивих саме теорії держави та права. До них, наприклад, відносяться: юридичний метод, де використовуються правила пізнання держави і права за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, тлумачення юридичних норм та ін.).

Отже, теорія держави і права це загально-юридична наука, що має свій предмет і методи дослідження.