20. Поширення католицизму на українських землях в польсько-литовську добу. Берестейська церковна унія. Полемічна література.

В українських землях поступово поширювався католицизм. У 1375 р. в Галичині засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі. Однак довгий час католицька церква існувала тут лише номінально, бо не було парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії.

Проте католицька церква провадила активну місіонерську діяльність через різні ордени. Першим з'явився домініканський орден у XIII ст. Потім було збудовано значну кількість монастирів: у Луцьку, Барі, Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї, Констянтинові, Овручі, Львові, Снятині, Ярославлі. У XIV ст. був заснований орден францисканців. У 1345 р. католики вже мали окремий вікаріат, до якого належали чернечі обителі у Львові, Снятині, Городку, Коломиї, Галичі. З XV ст. з'явився орден бернардинів, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше й на Волині. Всі ці ордени сприяли поширенню католицизму серед українців і їх полонізації.

Складність церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов'язана і з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кардиналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна поведінка окремих римських пап — все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі.

Берестейська церковна унія.

У жовтні 1596року в Берестові зібрався церковний Собор, щоб урочисто проголосити унію. Від українського єпископату, який очолював тоді Київський митрополит Михайло Рогоза, не визнали унії два єпископи - Гедеон Балабан, єпископ Львівський, і Михайло Копистенський, єпископ Перемиський.

Князь Костянтин Острозький у супроводі війська прибув до Берестова й очолив православних, які не бажали унії.

У Берестові тоді утворилося два Собори: один - це уповноважені короля, латинські представники Папи, шість православних єпископів на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою, сенатори тощо, а другий - це православні під охороною князя Острозького. Тут були, крім князя, єпископи Гедеон Балабан та Михайло Копистенський, екзархи Патріархів (Царгородського - Никифор та Олександрійського - Кирил Лукаріс), багато архимандритів, ігуменів, священиків.

На уніатському соборі було проголошено унію (союз) з Римом; її підписали митрополит і п'ять єпископів; було визнано Папу найвищою владою в Церкві, але збережено богослужбовий обряд Східної Церкви.

Православні на своєму Соборі ухвалили: 1) не слухатися ні в чому митрополита та інших єпископів як відступників від православ'я та вважати їх позбавленими влади; 2) не приймати нічого, що стосується віри, без благословення та згоди Константинопольського Патріарха.

Так утворилася в 1596 р. унія, яка знищила релігійну єдність українського народу, об'єднаного до того упродовж століть однією православною вірою, а тепер розділеного на православних та уніатів (греко-католиків).

Полемічна література.

Наприкінці XVI ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диавола-миродержца» та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції. У 1621 р. митрополит Іов Борецький від імені «народу російського» склав трактат «Протестація», суть якого полягала в наступному: український та білоруський народи мають право на свою церкву та віру; не можна насильно насаджувати унію, переслідувати та пригнічувати православних у Речі Посполитій. «Протестація» є пам'ятником політичної літератури і мала велике значення для визвольного руху українського народу. До сьогодні збереглося близько 200 пам'яток полемічної літератури, які відтворюють полум'яний заклик до збереження унікальної національної і культурної спадщини українства.