3. Призначення бюджету і його роль у фінансово-кредитному механізмі

Призначення бюджету в державі виявляється через систему відносин, структура яких така:

• між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

- між державою і населенням у процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП);

- між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дають можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах та економіці держави. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика. Посилення ролі бюджету у формуванні та використанні фінансових ресурсів завжди повязано з удосконаленням системи економічних відносин.

Основна частина бюджетних відносин виникає в процесі розподілу і перерозподілу вартості національного доходу. На стадії первинного розподілу національного доходу функція бюджетних відносин складається з концентрації певної маси додаткового продукту в централізованому фонді державних ресурсів у вигляді частини податків і відрахувань на соціальне страхування.

В процесі вторинного перерозподілу національного доходу за допомогою бюджетних відносин, частина доходів підприємств і населення вилучається та направляється в централізований фонд грошових ресурсів для наступного перерозподілу з метою задоволення суспільних потреб.

Роль ВВП на всіх стадіях від створення до споживання визначається за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в економіці.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл ВВП, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

В умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і ВВП в цілому, є об’єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз і є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами, в тому числі суто ринковими.

В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов’язано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Бюджет і ринкова економіка. Ринкова економіка суттєво від­різняється від попередніх господарських систем. Причому в кожній країні ця форма господарювання має певні особливості, які є відбит­ком національних ознак. Водночас ринковій економіці притаманні загальні характерні риси, які проявляються в усіх державах з цією формою господарювання. Такими рисами є відносно самостійне господарювання підприємств, організацій без суттєвого втручання держави у виробничий процес, конкуренція між товаровиробниками за ринки збуту тощо.

Однак ринковий механізм повною мірою не може вирішити та­ких важливих для держави питань економічного характеру, як роз­виток наукомістких технологій, фундаментальних досліджень, мало­рентабельних, але суспільне важливих виробників, підтримання фун­кціонування складних і ризикованих програм (океанографічні, космічні дослідження). Ринкові процеси не завжди можна спрогнозувати, й інколи вони призводять до суттєвих втрат фінансових і матеріальних ресурсів. Прикладом може бути фінансова криза, яка в 1998 р. охопила приблизно 40 % країн світової спільноти.

Бюджет як основний фінансовий план держави. Як зазначалось, плановість бюджету є однією з його основних ознак. В Україні, яка трансформує свою соціально-економічну систему, здійснює перехід до ринкових умов господарювання, бюджет (як загальнодержавний, так і його місцеві частини) виконує роль основного регулятора цих про­цесів. Як фінансовий план він має передбачати виконання всіх функцій держави на загальнодержавному і місцевих рівнях — еко­номічної, соціальної, управлінської, військової, міжетнічної, судової, міжнародної тощо.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

1. рівновага доходів і видатків;

2. бюджетний надлишок (профіцит) — перевищення доходів над нормативними видатками;

3. бюджетний дефіцит — перевищення видатків над постійними доходами (податкові та неподаткові надходження).

За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державна позика, емісія грошей).

Бюджет в Україні переобтяжений великою кількістю видатків, які традиційно перейшли з бюджету колишнього СРСР, тобто тими з них, що були зумовлені політикою тоталітарної держави з надмірною централізацією, всеосяжним перенесенням фінансового забезпечення здійснення витрат на плечі держави. Насамперед, це видатки на розвиток економіки, що становили в 1990 році близько 50% усіх витрат.

В умовах функціонування ринку такі витрати не завжди раціональні, доцільні й постійно потребують зростання податкового тиску, передусім на виробничі структури. Тут має бути зрозуміло, що держава може витрачати лише ті кошти, які мобілізує за допомогою податків, які є основним джерелом бюджетних надходжень. Тому необхідно докорінно переглянути структуру державних витрат і залишити на утримання держави за рахунок бюджетних коштів лише ті з них, які неможливо або недоцільно здійснювати за рахунок інших джерел.

Останніми роками було здійснено деякі кроки в напрямку вдосконалення структури бюджетних витрат. Так, зменшено питому вагу бюджетних асигнувань на фінансування капітального будівництва за рахунок розширення практики використання інших інвестиційних джерел, у тому числі шляхом продажу об’єктів незавершеного будівництва, а також акцій, паїв і облігацій, залучення кредитних ресурсів.

Що стосується витрат на утримання соціально-культурних установ і закладів, то нині ще відчувається брак комплексних наукових обґрунтувань щодо кількості вищих освітніх закладів, потреби у спеціалістах, яких необхідно готувати для господарства країни, мережі культурно-освітніх установ, медичних закладів тощо.

За роки незалежності в Україні з’явився новий напрям витрат, який отримав назву “соціальний захист населення”. На його цілі витрачається близько 10% обсягу ВВП. Якщо взяти весь фонд споживання держави, то здебільшого він формується за рахунок виплат у вигляді надання соціальних благ і послуг. Очевидно, тут також повинна бути раціональна межа. В умовах ринку основним джерелом добробуту кожного громадянина має бути винагорода за працю. Порушення цього принципу веде до соціального жебрацтва, незацікавленості у продуктивній праці й неощадливому господарюванні.

Зараз внаслідок складного економічного стану, зниження прибутку у суб’єктів підприємницької діяльності стає важчим утримувати за рахунок коштів підприємств і організацій об’єкти соціальної сфери: дитячі установи, поліклініки, житло, об’єкти побутового і комунального господарства. Деякі з них через брак коштів на утримання закриваються або перепрофілюються. Така тенденція може призвести до погіршення обслуговування населення й значного скорочення мережі таких закладів.

З метою звільнення підприємств і організацій, заснованих на державній формі власності, від обов’язків утримання об’єктів соціальної сфери, збереження функціонального їх призначення й створення сприятливих умов для господарювання суб’єктів підприємницької діяльності слід забезпечити передачу таких об’єктів у власність місцевим органам влади й продаж комерційним структурам. Така передача має здійснюватися поступово, поетапно, в міру вишукування джерел фінансування.