9. Політика реструктуризації державного боргу

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу – це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів .

В існуючий системі управління боргом, яка має інтернаціональний характер, використовуються різноманітні моделі реструктуризації, що реалізуються залежно від типів кредиторів та боржників і можуть здійснюватися на базі однієї або комбінації схем (рис. 1 "Основні схеми реструктуризації боргів").

Обмін боргу на облігації боржника (секюритизація)

конверсія

Реструктуризація зовнішнього боргу

рекапіталізація

Скорочення суми брогу

Нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів

Обмін боргу на акції національних підприємств, на національну валюту

Викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку

Перенесення платежів (пролонгація)

конверсія

Серед основних схем реструктуризації зовнішнього боргу заслуговують на увагу такі шляхи подолання боргової кризи: перенесення платежів (пролонгація), нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів, списання боргу, викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку, обмін боргу на акції національних підприємств, обмін на національну валюту, секюритизація (обмін боргу на облігації боржника).

Політика реструктуризації боргу шляхом пролонгації має першочергове значення при розвязанні проблеми заборгованості. Перенесення строків платежів дає змогу перетворити короткотермінові та середньо термінові борги у довготермінові, відклавши час оплати основної частини боргу. Але така реструктуризація боргів здійснюється під високі відсотки, і можливість зберегти фінансові ресурси сьогодні у подальшому призведе до підриву кредитоспроможності зі всіма негативними наслідками.

Ще більш ризикованою є схема реструктуризації через залучення нових кредиторів для оплати минулих боргів.

Наступний варіант – списання боргів. Найчастіше подібні механізми застосовуються відносно найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобовязання навіть у віддалений перспективі.

Із середини 80-х років ХХ століття набули поширення ринкові методи регулювання заборгованості, серед яких провідне місце займає конверсія боргів. Під конверсією боргів розуміють усі механізми, що забезпечують заміну зовнішнього боргу перед іншими видами зобовязань, менш обтяжливими для боржника (наприклад, конверсія боргу в акції, інвестиції, погашення товарними поставками, зворотній викуп боргу самим позичальником на вторинному ринку на особливих умовах, обмін на борові зобовязання третіх країн, взаємозалік та інше). Пік популярності схем конверсії боргів припадає на початок 90-х років ХХ століття. Серед конверсійних операцій найбільшу питому вагу має схема викупу боргу із вторинного ринку за ціною нижче ринкової (40 % усіх операцій) і конверсія в акції корпоративних підприємств (34 % усіх операцій).

Секютиризація. Основна ідея секюритизації полягає в тому, що країна-боржник емітує нові боргові зобовязання у вигляді облігацій, які безпосередньо обмінюються на старий борг, або продаються. У разі продажу отримані кошти використовуються на викуп старих зобовязань. Якщо нові цінні папери торгуються на ринку з меншим дисконтом, така операція призведе до скорочення загального обсягу заборгованості.

Третій метод фінансування дефіциту державного бюджету – це збільшення податкових надходжень до державного бюджету. Даний метод виходить за рамки власне фінансування бюджетного дефіциту, оскільки реалізується у довгостроковій перспективі на базі комплексної податкової реформи, націленої на зниження ставок і розширення бази оподаткування.

Жоден зі способів фінансування дефіциту державного бюджету не має абсолютних переваг перед іншими і не є повністю неінфляційним.