9. Державний борг, його структура

Існування державного боргу на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. У період трансформації економіки питання державного боргу є актуальним і для України. Кожна держава, бажаючи найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси – зростання державного боргу.

Проблема державного боргу набула актуальності у другій половині ХХ століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Державний борг – це сума заборгованості держави перед кредиторами.

Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:

• хронічний дефіцит державного бюджету;

• перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;

• дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

• розширення економічної функції держави;

• дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);

• залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;

• мілітаризація, ведення війн.

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Державний борг складається з:

• заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках – внутрішній державний борг;

• фінансових зобовязань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату – зовнішній державний борг.

Абсолютний розмір державного боргу України протягом 2005-2009 років зростає, причому зовнішній борг значно перевищує внутрішній.

Роки	Внутрішній державний борг, млн. грн.	Питома вага, %	Зовнішній державний борг, млн. грн.	Питома вага, %	Всього, млн. грн.
2005	19189,3	24,6	58956,3	75,4	78145,6
2006	16608,6	20,6	63938,4	79,4	80547,0
2007	18807,3	21,2	69937,4	78,8	88744,7
2008	46667,5	24,6	142740,2	75,4	189407,7
2009	105132,9	34,9	196379,8	65,1	301512,7

Протягом 2005-2007 років спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішньо­го боргу в загальній сумі державного боргу і досить значного зменшення суми внутрішнього боргу. Дане явище було пов’язане із тим, що Міністерство фінансів при здійсненні позичкової політики надавало перевагу саме інвестиціям з-за кордону. Такі інвестиції є дещо дешевші, ніж внутрішні і не впливають на кредитну масу українських комерційних банків як єдиних власників облігацій внутрішніх державних позик.

Однак, починаючи з 2008 року частка зовнішнього державного боргу зменшується і зростає внутрішній борг України перед резидентами. Тобто, Міністерство фінансів взяло курс залучення фінансових ресурсів з внутрішнього ринку через випуск державних облігацій внутрішніх позик.

Важливе значення є поділ на прямий і гарантований.

При цьому безумовні боргові зобов’язання – це зобов’язання, що беруться державою, як безпосереднім позичальником, шляхом випуску державних цінних паперів, укладання угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України.

Виділяють також умовні (гарантовані) боргові зобов’язання. Це такі зобов’язання, які беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в тому числі зобов’язання за кредитами МВФ, крім випадків їх безпосереднього спрямування до Державного бюджету.

До вступу в силу державних гарантій, зазначені зобов’язання не враховуються в обсязі державного боргу та операції за ними не відображаються в показниках державного бюджету, крім випадків отримання таких кредитів розпорядниками бюджетних коштів.

В разі вступу в силу державних гарантій умовні боргові зобов’язання переходять до безумовних боргових зобов’язань та визнаються безумовним державним боргом в сумі невиконаних позичальником в строк зобов’язань.

Сумарний обсяг державного та гарантованого внутрішнього боргу в Україні на 1 січня 2010 року становив 105,2 млрд. грн., в тому числі 91,1 млрд. грн. безумовного боргу, що становить 30,2% загальної суми боргу та 14,1 млрд. грн. гарантованого державою боргу, що становить 4,7% загальної суми боргу [38].

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

За типом кредитора (згідно бюджетної класифікації)

За типом боргового зобов’язання (згідно бюджетної класифікації)

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини:

Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.

Немонетизований борг, який складається з невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі тощо) та заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки.

Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень.

Значно складніше спостерігати динаміку немонетизованого боргу, особливо боргові стосунки держави та реального сектора економіки.

Сума монетизованого державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи і видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями уряду України.

До боргових зобов’язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.

Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.

Приплив зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів створює боргові зобов’язання перед нерезидентами і призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє власна економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що фірми, уряди країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати відсотки, як і у випадку із внутрішнім боргом. Зростання боргу супроводжується зростанням відсоткових платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між державними доходами та видатками, але й відсоток боргу.