9. Бюджетна класифікація, її суть та значення

10. Принципи побудови бюджетної класифікації

11. Складові частини бюджетної класифікації: Класифікація доходів бюджету, класифікація видатків бюджету, класифікація фінансування бюджету, класифікація боргу

Доходи і видатки бюджету групують за галузевим і відомчим принципом.

При галузевому групуванні показується галузь народного господарства, яка платить платежі до бюджету або отримує асигнування із бюджету. Тим самим досягається органічний зв’язок бюджету з державним планом економічного і соціального розвитку країни.

При ґрунтуванні за відомчим принципом доходи і видатки встановлюються по міністерствах і відомствах, що дозволяє чітко визначити обов’язки окремих міністерств і відомств перед бюджетом і розміри їх фінансування із бюджету.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

- класифікація доходів бюджету;

- класифікація видатків та кредитування бюджету;

- класифікація фінансування бюджету;

- класифікація боргу.

9. Доходи державного бюджету, їх суть, значення та джерела формування

Доходи бюджетів відіграють важливу роль у соціально-еко­номічному розвитку суспільства. Централізація значної части­ни фінансових ресурсів держави у бюджетах різних рівнів дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечува­ти перерозподіл коштів на користь пріоритетних галузей еко­номіки, задовольняти приблизно на однаковому рівні потреби соціальної сфери незалежно від того, на якій території функ­ціонують її установи.

Доходи бюджетів, з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасни­ками відтворювального процесу, а з другого - виступають об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, тому що остання використовується для форму­вання бюджетів різних рівнів.

Склад доходів бюджетів, форми мобілізації грошових ре­сурсів до бюджетів залежать від системи і методів господарю­вання, а також від завдань, що вирішуються суспільством в той чи інший період.

Сукупність усіх видів доходів бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування станов­лять систему доходів бюджетів, яка покликана вирішу­вати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулюва­ти зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, забезпе­чувати соціальні гарантії населенню та розвиток соціальної сфери.

В Україні доходи бюджетів складаються з п’яти груп:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) цільові фонди;

5) офіційні трансферти.

Бюджетний кодекс України вніс зміни у класифікацію бюджетних доходів і поділяє їх на чотири розділи: 1) податкові надходження; 2) не­податкові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) транс­ферти. Виключення державних цільових фондів з переліку доходів бю­джетів пов'язано з включенням цих цільових надходжень до спеціаль­ного фонду бюджету, а також з позбавленням органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря­дування і бюджетних установ права створювати позабюджетні фонди.

Зростають надходження до державного бюджету доходів від операцій з капіталом за рахунок збільшення доходів від реалізації державних запасів товарів. Їх частка у ВВП незначна.

Кількість державних цільових фондів у складі державного бюджету зменшується, відповідно зменшуються і суми їх до­ходів. Сьогодні до складу державного бюджету включаються: Фонд України соціального захисту інва­лідів; Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Для забезпечення ефективності системи доходів бюджету постає необхідність науково обґрунтованої концепції доходів, яка має враховува­ти сучасні умови економіки, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних про­цесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід. Основним положенням, що має визначати структуру дохо­дів бюджетів, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорін­ної зміни складу й структури витрат держави не можна вдос­коналити систему доходів бюджетів.

Зміна бюджетних витрат держави в напрямі їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, ма­ють задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на ви­робника є зростання заробітної плати працівників. Кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, мають значною мірою спрямо­вуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, стимулюватиме виробництво.

Слід ураховувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку з доходів фізичних осіб, а з другого — дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Ви­щезазначене є однією з основних засад податкової реформи, внаслідок якої податкова система може бути побудована на за­гальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах.

Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб та потреб розвитку економіки за допомо­гою системи доходів треба перерозподіляти 30 - 35 відсотків від валового внутрішнього продукту.

Удосконалення системи доходів має відбуватися поетапно, шляхом еволюційних перетворень. Основними відправними положеннями для цього мають бути:

- науково обґрунтована державна політика доходів, зако­нодавче закріплення якої має бути відображене в Податково­му кодексі;

- система оподаткування має бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати змогу впливати на всі складові процесу виробництва - оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;

- зміни в системі оподаткування мають здійснюватися од­ночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери.

Удосконалення системи доходів бюджетів має супроводжу­ватися ефективними структурними заходами, спрямованими на досягнення необхідної результативності політики доходів. До них належать:

- вилучення негрошових розрахунків та будь-яких форм взаємозаліків з практики виконання бюджетів усіх рівнів;

- заборона реструктуризації або списання заборгованості (недоплати) суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами), а також встановлення мораторію на надання пільг в оподаткуванні;

- реструктуризація та списання зобов’язань держави у від­шкодуванні податку на додану вартість з урахуванням обсягів уже проведеної реструктуризації та списання заборгованості відповідних платників перед бюджетом;

- зменшення обсягу простроченої заборгованості (недопла­ти) з податкових платежів до бюджетів усіх рівнів за рахунок суттєвого поліпшення стану збирання податків і неподаткових надходжень на основі застосування сучасних технологій адмі­ністрування;

- розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджетів і збільшення цих доходів за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних підприємствах, продажу державного майна;

- чітке розмежування доходів, що зараховуються до держав­ного і місцевих бюджетів, розширення прав органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації доходів бюджетів.