10.2 Загальна характеристика правовідносин у сфері державного земельного кадастру.

Аналіз чинного законодавства дає змогу виділити за підставами виник­нення прав на землі та земельні ділянки за суб’єктним і об’єктним складом такі види земельних правовідносин:

• земельні правовідносини у сфері набуття прав на землі та земельні ділянки фізичними особами;

• земельні правовідносини у сфері приватизації земельних ділянок юридичними особами;

• земельні правовідносини щодо придбання земельних ділянок громадянами та юридичними особами на підставі спеціальних процедур з укладанням угод на їх відчуження із земель державної та комунальної власності;

• земельні правовідносини щодо набуття права власності на земельні ділянки громадянами, юридичними особами України, територіальними гро­мадами та державою на підставі угоди міни, дарування, успадкування та ін.;

• земельні правовідносини щодо продажу земельних ділянок державної або комунальної власності суб’єктам підприємницької діяльності під забудову на конкурентних засадах (земельних торгах);

• земельні правовідносини щодо відчуження земельних ділянок на земельних торгах у разі звернення стягнення на ділянки, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб за рішенням суду;

• земельні правовідносини щодо переходу права власності на земельні ділянки;

• земельні правовідносини щодо реалізації набутого права власності на землі або земельні ділянки суб’єктами права приватної, комунальної, державної власності та власності Українського народу;

• земельні правовідносини щодо захисту права приватної, комунальної, державної власності та власності Українського народу.

Важливе місце у системі земельних правовідносин надається управлін­ським земельним правовідносинам. У земельно-правовій літературі ці питання традиційно розглядаються крізь призму державного, громадського та внутрішньогосподарського управління з характеристикою функцій управління - обліку та ведення земельного кадастру, планування використання й охорони земель, їх розподілу та перерозподілу, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, вирішення спорів у цій справі.

Такий же підхід, правда, з деякими змінами функцій управління, використовується і в сучасній земельно-правовій літературі: моніторингу земель, державного земельного кадастру, землеустрою, справляння плати за землю, вилучення і викупу земель для суспільних потреб, державного контролю за використанням та охороною земель, вирішення земельних спорів.

Проте, на наш погляд, зазначені сфери діяльності здійснюються у відповідних земельних правовідносинах, оскільки безпосереднім об’єктом цих правовідносин виступають земля, категорії земель, земельні ділянки та земельні ресурси з особливостями правового регулювання правових зв’язків, притаманних суб’єктному складу, змісту цих правовідносин, підстав їх виникнення, зміни та припинення.

Отже, згідно з чинним законодавством проглядаються загальні функції управління у сфері використання, відтворення та охорони земель, зокрема організації, координації, погодження, надання дозволів, здійснення різних форм контролю тощо, а також правові моделі здійснення спеціальних функцій у сфері регулювання земельних правовідносин, у яких обмежено застосування імперативного принципу владних розпоряджень, що дає підстави виділити правовідносини щодо регулювання у сфері використання, відтворення та охорони земель.

З огляду на викладене, вважаємо за доцільне управлінсько-регулюючі земельні правовідносини за суб’єктним складом здійснення повноважень у сфері використання, відтворення та охорони земель класифікувати на такі різновиди:

• земельні правовідносини щодо державного регулювання у сфері використання та охорони земель законодавчим органом України;

• земельні правовідносини щодо регулювання у сфері використання та охорони земель Верховною Радою Автономної Республіки Крим;

• земельні правовідносини щодо регулювання у сфері використання та охорони земель органами регіонального та місцевого самоврядування;

• земельні правовідносини щодо державного регулювання в галузі використання та охорони земель органами виконавчої влади.

Окрему групу земельних правовідносин становлять правовідносини щодо охорони земель, у процесі яких суб’єктами земельних правовідносин мають забезпечуватися збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічна цінність природних та і набутих якостей земель. Підставою для виділення цієї групи земельних правовідносин є норми ЗК України (ст. ст. 162­168) та інших нормативно-правових актів.

Викладене, на нашу думку, дає підстави стверджувати, що земельні правовідносини є важливими суспільними відносинами для сьогодення. На практиці земельні правовідносини виявляються, як складне співвідношення різних видів. Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм, у якому поведінка суб’єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд відповідно до чинного законодавства, і втручання в його діяльність заборонено).