3.Порівняйте роль процентної ставки в кейнсіанські та класичні моделі

Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами і витратами в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання відсоткової ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому ринку. Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого — підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається відсотковою ставкою.

Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то відсоткова ставка знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна відсоткова ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає.

Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необов'язково викличе падіння виробництва порівняно з потенційним рівнем, оскільки крім грошового ринку, велику регулюючу роль виконують ціни і зарплата.

  Кейнсіанською теорією відкидається положення про те, що процентна ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями, оскільки власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень керуються неоднаковими мотивами. При цьому процентна ставка не відіграє ролі єдиною чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень.

  Держава може прямо впливати на процентну ставку, маніпулюючи масою грошей, і побічно — впливаючи на граничні схильності до заощаджень і споживання. Дж. Кейнс вважав, що фірми зацікавлені в інвестиціях, коли держава здійснює політику "дешевих" грошей, пов'язану зі зниженням процентної ставки на основі збільшення маси грошей в обігу. Отже, щоб вивести економіку зі стану стагнації, держава має припускати тимчасове збільшення інфляції (при цьому скорочується безробіття).

4.Порівняйте теорію ефективного попиту Кейнса з класичною макроекономікою і законом Сея

Основна ідея Кейнс аполягала в тому, що ринкова економіка втратила здатність до «автоматичного» відновленню рівноваги з високим рівнем зайнятості. Через процеси концентрації й монополізації економіки ціни перестали бути вільними й не можуть виступити гарантом відновлення порушеного в ході кризи рівноваги. Кейнс переконаний, що цю проблему може вирішити тільки держава. Вона зобов'язана запропонувати й здійснити заходи щодо активізації й стимулюванню сукупного попиту (тобто загальної купівельної спроможності). Це повинне позитивно впливати на розширення виробництва й пропозицію товарів, а отже, сприяти зменшенню безробіття.

За Кейнсом, саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів і зміна рівня цін, як вважали "класики", визначає стан економіки. Неокласична теорія виходила з того, що за умов вільної конкуренції ціни відіграють роль ідеально гнучкого регулятора попиту та пропозиції. Падіння чи зростання ціни може автоматично привести у відповідність співвідношення цих ринкових факторів, зокрема й на ринку праці. Існування безробіття неокласики пояснювали надмірно високим рівнем номінальної заробітної плати, а її зниження вважали основним засобом збільшення попиту на працю та досягнення повної зайнятості.

На відміну від представників неокласики Дж.М. Кейнс поставив зайнятість та безробіття в безпосередню залежність не від змін заробітної плати, а від динаміки ефективного попиту. Він підкреслював, що саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів (їх наявність, кількість, обмеженість) визначає рівень зайнятості та національного доходу. У випадку недостатності сукупного попиту (Z > D) існує неповне використання виробничих потужностей, внаслідок чого виникає циклічний спад і циклічне безробіття.

Суть закону Сея полягає в тому, що пропозиція автоматично породжує рівний йому попит. Так як метою виробництва, за припущенням Сея, є споживання (виробник продає свій товар, щоб купити інший, тобто кожен продавець обов'язково стає покупцем), то в цій ситуації загальне надвиробництво товарів неможливе. Іншими словами, будь-яке збільшення продукції автоматично породжує еквівалентне збільшення витрат і доходів, причому у розмірах, здатних підтримати економіку в стані повної зайнятості.