
- •1. Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні.
- •2. Пояснювальна записка. Вимоги до її написання.
- •3. Особливості викоритання прикметників у діловому мовленні.
- •4. Охарактеризуйте документи щодо особового складу.
- •5. Фразеологізми у професійному мовленні.
- •6. Охарактеризуйте довідково – інформаційні документи.
- •7. Що таке мовна норма? Які мовні норми Ви знаєте?
- •8. Охарактеризуйте обліково – фінансові документи.
- •9. Стилі сучасної української мови.
- •10.Терміни та професіоналізми у професійному мовленні.
- •11. Причини помилок у логіці викладу.
- •12. Що таке реквізит? Основні реквізити організаційно – розпорядчих документів.
- •13. Що таке мова, мовлення? Основні вимоги до мовлення.
- •14. За чим класифікуються документи?
- •15. Багатозначні слова і контекст.
- •16. Класифікація службових листів.
- •17.Складноскорочені слова та абревіатури у професійному мовленні.
- •18. Етика ділового листування.
- •19.Пароніми та омоніми у професійному мовленні.
- •20.Пароніми та омоніми у професійному мовленні.
- •21.Причини помилок у логіці викладу.
13. Що таке мова, мовлення? Основні вимоги до мовлення.
Мова-ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, моделей речень), яка існує поза часом і простором. Мова це тільки засіб спілкування, мовлення ж-сам процес і результат спілкування, який відбувається у певній аудиторії у певних часових рамках, матеріалізуючись у інтонації, жестах міміці. Більшість сучасних мов існує у 2 формах: письмовій і усній. Усна і письмова форми мають свої особливості і відрізняються за такими ознаками:
-за походженням(усна-первинна);
-за сприйняттям;
-за виражальними засобами(усна матеріалізується у міміці, жестах, паузі, а письмова-розділовими знаками);
-за основними одиницями(основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, а письмової-текст).
Функції мови:
-комунікативна;
-мислетвірна;
-пізнавальна;
-професійна;
-експресивна;
-волюнтативна.
Мовлення-процес і результат спілкування, який відбувається у певній аудиторії у певних часових рамках, матеріалізуючись у інтонації, жестах міміці.
-правильність-відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі(орфографія, синтаксис, пунктуація, стилістика);
-змістовність-передбачає глибоке осмислення теми, докладне ознайомлення з інформацією та повне розкриття теми;
-послідовність-логічність та лаконічність думок;
-багатство-використання різноманітних засобів вираження думоку рамках відповідного стилю, уникнення повторення слів;
- точність, яка залежить від глибини знань та ерудиції особистості.
14. За чим класифікуються документи?
-за найменуванням:заява, протокол, наказ, розписка, акт, автобіографія, резолюція;
-за походженням:службові(офіційні), особисті;
-за місцем виникнення:внутрішні, зовнішні;
-за призначенням:щодо особового складу, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, розпорядчі, господарсько-договірні;
-за напрямком:вхідні і вихідні;
-за складністю(кількістю відображених питань):прості і складні;
-за формою:стандартні(типові) та індивідуальні;
-за стадіями створення:оригінали, дублікати, копії;
-за терміном виконання:звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові;
-за секретністю(за ступенем гласності):для службового користування і секретні;
-за терміном зберігання:постійного зберігання, тривалого(більше 10 років), тимчасового(менше 10 років);
-за технікою відтворення:рукописні, відтворені механічним способом.
15. Багатозначні слова і контекст.
Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.
Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови
Значення багатозначних слів часто залежить від контексту. Як правило, основне, перше значення, в словниках подається першим. Однак в тій чи іншій мовленнєвій ситуації основним може стати і будь-яке значення багатозначного слова.
Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.
Прийнято розрізняти два види контексту: екстралінгвістичний (позамовний, тобто зовнішньоситуативний) і лінгвістичний (мовний).
У зовнішньоситуативний контекст входять усі умови, за яких відбувається мовне спілкування. Висловлення залежить від конкретного оточення і кожного разу може змінюватися зі зміною його, часом набуваючи в різних ситуаціях протилежного значення. Тому оцінювати висловлене треба завжди з урахуванням конкретної ситуації.
Виділяють такі типи ситуативних контекстів:
1. Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в уявному вони не мають подібних.
2. Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців (за фахом, інтересами, уподобанням тощо).
3. Соціально-історичний контекст. У його межі входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, факти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько-світоглядні та соціально-ідеологічні позиції мовців, історико-національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні смаки й уподобання мовців
4. Лінгвістичним (мовним) контекстом називається така сукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним.