19. Класифікація принципів міжнародного права.

Принципи міжнародного права – юридично-узагальнене правило поведінки суб’єктів міжнародного права в певній системі правовідносин. В свою чергу основні принципи міжнародного права – це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб’єктами і є критерієм правомірності міжнародного правотворчого і правозастосовного процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.

Є чимало класифікацій основних принципів міжнародного права за різними критеріями. Наприклад, за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами вони поділяються на (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав у сфері охорони дон» кілля; б) пов'язані з інтересами держав — невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння тощо); за формою закріплення — (а) писані принципи — принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи — принцип співробітництва держав з охорони довкілля); і т.д.

Проте, поки не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керуватися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: І) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непорушності державних кордонів, який є обов’язковим тільки Європи); 3) локальні чи партикулярні (наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р. та ін.). Можна також виокремити: 1) загальносистемні принципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту міжнародного права.Джерела міжнародного права та міжнародні судові рішення засвідчують наявність таких галузевих принципів та принципів інститутів міжнародного права: принципу свободи відкритого моря й повітряного простору над ним; принципу забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації; принципу збереження і раціонального використання морських живих ресурсів; принципу свободи досліджень та використання космічного простору та небесних тіл. Одним із важливих факторів прийняття (вироблення) регіональних і партикулярних принципів є потреба заповнити прогалини в міжнародному праві у разі неможливості домовитися про більш конкретне нормативне регулювання. Теоретично їх можна розмістити в ієрархічній залежності: партикулярні принципи залежать від регіональних та універсальних, регіональні — від універсальних.

20. Місце принципів у системі міжнаррдного права.

Ознаки системи мыжнародного права:

1) цілісність обумовленої конкретної сфери дії (тобто сфери міжнародного права);

2) специфічність співвідношення з іншими міжнародними нормативними системами, і особливо із системами внутрішньодержавного права;

3) стрункість структури конкретних елементів системи;

4) особливу характеристику суб'єктів міжнародного права.

Елементи: цілі міжнародного права, за Статутом ООН, як базові положення, що характеризують сучасне міжнародне право;

- норми міжнародного права як його первинні елементи;

- принципи міжнародного права як найважливіші положення, що мають вищу юридичну чинність;

- інститути міжнародного права як групи норм, що регулюють однорідні правовідносини;

- галузі міжнародного права як сукупності норм і принципів, які регулюють правовідносини у певній галузі.

Функції принципів у системі міжнародного права:

1. Зміцнення існуючої системи міжнар відносин і сприяння її передбачу вальному розвитку.

2. Вони виконують функцію закріплення основних прав, обов’язків і законних інтересів суб’єктів міжнародного права.

3. Вони забезпечують основні засади правотворчого і правозастосовного процесів, також вони визначають систему і напрямки розвитку міжнародного правопорядку.

4. Вони виконують функцію заповнення прогалин в міжнародному праві.

5. Вони формують і розвивають міжнародну правосвідомість

21. Юридичне закріплення принципів міжнародного права.

Як уже зазначалось, основні принципи міжнародного права було закріплено в трьох головних документах. Статут ООН та Декларація про принципи міжнародного права визначають лише сім з них, а саме: принцип незастосування сили або загрози сили; принцип мирного вирішення міжнародних спорів; принцип невтручання; принцип співробітництва; принцип рівноправ’я і самовизначення народів; принцип суверенної рівності держав; принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом. У Заключному акті НБСЄ міститься вже десять принципів, тобто три нові: принцип територіальної цілісності; принцип поваги прав людини; принцип непорушності кордонів

Декларація про принципи міжнародного права — міжнародний документ, в якому викладено загальновизнані основні принципи сучасного міжнародного права. Прийнята 25-ю сесією ООН 24.Х 1970.

Сім пунктів Декларації

Незастосування сили або загрози силою.

Мирне розв'язання міжнародних суперечок.

Невтручання у справи, які є внутрішньою компетенцією держав.

Співробітництво держав відповідно до Статуту ООН.

Рівноправ'я і самовизначення народів.

Суверенна рівність держав.

Сумлінне виконання державами зобов'язань, прийнятих ними відповідно до Статуту ООН. у «Загальній частині» Декларації показано взаємозв'язок зазначених принципів та міститься звернення до всіх держав керуватися цими принципами у своїй міжнародній поведінці.

Значення Декларації

Значення Декларації полягає насамперед у тому, що вона виробила суворіші стандарти міжнародної поведінки держав щодо підтримання міжнародного миру і безпеки, встановивши точніший юридичний зміст вказаних принципів, особливо у сфері прав і обов'язків держав. в умовах «холодної війни» та ідеологічного протистояння між собою «наддержав»

США і СРСР вона продемонструвала певний ступінь загальної згоди міжнародного співтовариства щодо семи основних принципів Статуту ООН.

Стату́т ОО́Н - міжнародна угода, що засновує міжнародну організацію ООН; підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації п'ятдесятьма державами. Всі країни, які підписали Статут, зобов'язані дотримуватися його статей, крім того, їх зобов'язання за Статутом ООН превалюють над усіма іншими зобов'язаннями, які випливають з інших міжнародних договорів. Статут був ратифікований більшістю країн світу; єдиний виняток серед загальновизнаних країн становить Святий престол, який вважав за краще зберегти за собою статус постійного спостерігача, у зв'язку з чим не є стороною, яка підписала документ у повному обсязі.

Заключний акт НБСЄ в Хельсінкі.

Заключний етап Наради з безпеки і співробітництва в Європі відбувся 30 липня — 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі.

Це була безпрецедентна до того зустріч найвищих керівників 33 європейських держава а також США й Канади. Саміт завершив свою роботу урочистим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в якому фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань порядку денного.

Стрижень Заключного Акта становила «Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах»