7.Форми імплементації норм міжнародного права в правові системи держав.

Реалізація норм міжнародного права (імплементація) – процес впровадження міжнародного права в поведінку і діяльність держави та інших суб’єктів міжнародного права. Можна виділити чотири форми імплементації норм міжнародного права:- Додержання норм - Виконання норм -Використання норм - Застосування норм. Ще одним важливим і принциповим елементом змісту процесу імплементації норм міжнародного права є обов’язковість узгодження норм національного законодавства і практики із зобов’язаннями, що випливають з міжнародного права. Це дає можливість уникнути колізійних ситуацій при реалізації норм міжнародного права. Моделлю такого погодженого та збалансованого механізму регулювання зовнішньої та внутрішньої політики держави виступає визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави. Інкорпорація – спосіб систематизації чинного міжнародного права у збірку актів. За хронологією, алфавітом чи якомусь іншому порядку. Може носити характер офіційної чи неофіційної. Приклад неофіційної інкорпорації – об’єднання документів з метою проведення навчального процесу. Що стосується офіційної інкорпорації, то вона здійснюється офіційними органами держави і видається в офіційних виданнях. Приклади – офіційний вісник України: щотижневий збірник актів національного законодавства.Кодифікація міжнародного права здійснюється способом зведення в систему принципів і норм міжнародного права. Як правило цим займається Генеральна асамблея ООН та спеціально створений комітет з прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації, який було створено 1946 році.

8.Поняття і ознаки суб’єкта міжнародного права.

Суб'єкт міжнародного права — це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або розпоряджень міжнародно-правових актів. Це також особа (у збірному значенні), поведінка якої регулюється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в міжнародні публічні (міжвладні) правовідносини. Таким чином, це особи, учасники міжнародних відносин, що можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Для того щоб виступати в якості суб'єктів міжнародного права, ці особи повинні мати певні властивості, до числа яких належать: певна зовнішня відособленість; персоніфікація (можливість виступати в міжнародних відносинах у вигляді єдиної особи); здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю; брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами. Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Відмінною особливістю міжнародного права є те, що в ньому розрізняють первинних і похідних його суб'єктів. Первинних суб'єктів міжнародного права ніхто не створює. Їх поява та існування - об'єктивна реальність, результат природно-історичного процесу. Це насамперед держави і в окремих випадках народи і нації, які, виникнувши як соціальні організми, неминуче вступають у контакт один з одним, створюючи для себе правила взаємного спілкування. До первинних суб'єктам сучасного міжнародного права відносяться також державно-подібні утворення. Це - створювані в минулому на основі міжнародного договору вільні міста (Венеція, Гамбург, Новгород, Данціг). У наш час міжнародної правосуб'єктністю має Ватикан. При цьому Ватикан виступає не як держава, а як адміністративний центр Католицької церкви. Він має дипломатичні відносини з цілою низкою держав (включаючи Росію), є членом ряду міжнародних організацій, має статус спостерігача при ООН, є учасником низки міжнародних договорів.На відміну від первинних, похідні суб'єкти створюються первинними. Обсяг їх міжнародної правосуб'єктності,який, як правило, закріплюється в міжнародному договорі, залежить від наміру і бажання їх творців. Це можуть бути міжурядові організації або інші суб'єкти. При цьому творці наділяють їх правом вступати у міждержавні відносини від власного імені. Міжнародне право як самостійна система права виникло в силу об'єктивної потреби правового регулювання взаємовідносин між державами.