53. Економічна і Соціальна Рада оон.

Згідно зі ст. 62 Статуту ООН Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР) уповноважена «здійснювати дослідження та складати доповіді з міжнародних питань в області еко­номіки, соціуму, культури, освіти, охорони здоров’я та по­дібних питань або спонукати до цього інших, а також дава­ти з будь-якого з цих питань рекомендації Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізо­ваним установам». До її складу входять 54 держави, що оби­раються Генеральною Асамблеєю ООН на три роки та що­року оновлюються на одну третину.

обираються на 3 роки за квотою,що закріплена континент США-10; Зх.Євр-13;Сх.Євр-6

Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку (США). Вищим органом ЕКОСОР є організаційна сесія, що прий­має рішення простою більшістю голосів. При ЕКОСОР діють п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна і Соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану, Еконо­мічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Еко­номічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибсь­кого басейну.

Сесії 2р. на рік .Аналіз і обговорення економ.стану в світі.Дає подання-рекомендує Ген Асамблея ООН про фінансову допомогу.

54. Міжнародний Суд оон: склад і порядок формування.

Міжнародний Суд. Важливе місце в структурі ООН займає Міжнародний Суд. Він складається з 15 незалежних суддів, вибраних незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимогам, що пред'являються в їх країнах для призначення на вищі судові посади, або що є юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права. Судді обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки на термін дев'ять років з правом переобрання. При цьому для обрання Радою Безпеки кандидатові досить отримати 8 голосів (всі інші рішення вимагають більшості в 9 голосів). Кандидатури для обрання до Суду висуваються національними групами членів Постійної палати третейського суду (по 4 члени в кожній групі). Місцеперебування Суду - Гаага.

Всі держави - члени ООН є ipso facto учасниками Статуту Суду, що є невід'ємною складовою частиною Статуту ООН. Генеральна Асамблея визначає по рекомендації Ради Безпеці умови, згідно яким держава, що не є членом ООН, може стати учасником Статуту Суду (п. 2 ст. 93 Статути ООН). Державами - учасниками Статуту Суду, але не членами ООН є Швейцарія і Науру. Вказані держави можуть брати участь у виборах членів Суду на умовах, визначених резолюцією 264 (III) Генеральних Асамблеї. Вони можуть також брати участь в роботі Генеральної Асамблеї у зв'язку з внесенням поправок до Статуту Суду тим же порядком, що і члени ООН. Поправки до Статуту Суду, згідно резолюції 2520 (XXIV) Генеральної Асамблеї від 4 грудня 1969 р., набувають чинності для всіх держав - учасників Статуту після того, як вони прийняті 2/3 голоси учасників Статуту і ратифіковані відповідно до їх конституційної процедури 2/з держав - учасників Статуту.

Статут ООН проводить строге розмежування компетенції найважливішого політичного органу - Ради Безпеки і Міжнародного Суду. Як підкреслюється в п. 3 ст. 36 Статуту ООН, Рада Безпеки бере до уваги, що "спори юридичного характеру винні, як загальне правило, передаватися сторонами до Міжнародного Суду відповідно до положень Статуту Суду". Тільки держави можуть бути сторонами у справах, розбираним Судом. До ведення Суду відносяться всі справи, які будуть передані йому сторонами, і всі питання, спеціально передбачені Статутом ООН або договорами, що діють, і конвенціями. Суд зазвичай проводить пленарні засідання, але він може також, якщо сторони про це просять, утворювати дрібніші групи, звані камерами. Рішення, прийняті камерами, вважаються винесеними Судом у повному складі. Останнім часом Суд почав частішим удаватися до цієї процедури спрощеного судочинства.

Держави можуть, згідно ст. 36 Статуту, у будь-який час заявити, що вони визнають без особливої про те угоди, ipso facto, відносно будь-якого іншої держави, що прийняла таке ж зобов'язання, юрисдикцію Суду обов'язковою по всіх правових спорах, що стосуються: тлумачення договору; будь-якого питання міжнародного права; наявністю факту, який, якщо він буде встановлений, буде порушення міжнародного зобов'язання і характеру і розмірів відшкодування, що належить за порушення міжнародного зобов'язання. Вищезгадані заяви можуть бути безумовними, або на умовах взаємності з боку тих або інших держав, або ж на певний час.

До теперішнього часу менше 1/3 держав - членів ООН заявили про свою згоду з обов'язковою юрисдикцією Суду у відповідності с п. 2 ст. 36 його Статуту, причому багато заяв супроводжуються такими обмовками, які роблять їх по суті ілюзорними.

За час існування Суду на його розгляд державами було винесено більше 60 суперечок. Вирішення Суду вважаються обов'язковими для держав - сторін в спорі. У разі невиконання якою-небудь стороною в справі зобов'язання, покладеного на неї вирішенням Суду, Рада Безпеки на прохання іншої сторони "може, якщо визнає це необхідним, зробити рекомендації або вирішити про вживання заходів для виконання рішення" (п. 2 ст. 94 Статути ООН).

Крім судової Міжнародний Суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Згідно ст. 96 Статуту ООН, Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть запрошувати у Міжнародного Суду консультативні висновки з будь-якого юридичного питання. Крім того, інші органи ООН і спеціалізовані установи, яким Генеральна Асамблея може дати у будь-який час дозвіл на це, можуть також запрошувати консультативні висновки Суду по юридичних питаннях, що виникають в межах їх круга діяльності. В даний час 4 головних органу ООН, 2 допоміжних органу Генеральної Асамблеї, 15 спеціалізованих установ ООН і МАГАТЕ (в цілому 22 органи) можуть запрошувати консультативні висновки Суду.

Міжнародний Суд покликаний стати одним з ключових компонентів в стратегії мирного дозволу суперечок і розбіжностей між державами і забезпечення правопорядку і законності в світі. Міжнародний Суд, що є по Статуту ООН головним судовим органом ООН, сприяв вирішенню спірних міжнародних проблем. До рішень, що істотно підвищили його авторитет, слід віднести вирішення 1986 року щодо незаконності військової і напіввійськової діяльності США проти Нікарагуа і по прикордонній суперечці між Малі і Буркина-фасо, а також консультативний висновок Суду 1988 року про незаконність закриття властями США представництва Організації звільнення Палестини при ООН в Нью-Йорку.