38. Застереження та правки до міжнародних договорів

У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору,"яка, однак, не виключає

Його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження. Це суверенне право кожної держави, що можна заявити на всіх стадіях укладення договору.

Застереження — це одностороння заява держави, зроблена під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до даної держави. Вона недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору (ст. 19 Віденської конвенції 1969 р.).

Для застереження згода інших учасників не вимагається. Але конвенцією встановлено, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заяви вони не висловили проти нього заперечень. Разом з тим слід урахувати, що заява застереження створює новий режим договору між державою, яка заявила застереження, і тими, котрі застереження не заявляли. Він полягає в тому, що держава, яка заявила застереження, визнає договір не в цілому, а лише в тій частині, якої застереження не стосується. Для всіх же інших держав договір діє у повному обсязі.

Відповідно до Віденської конвенції 1969 р. договір може бути змінений за згодою його сторін шляхом внесення поправок (ст. 39). Вони за своїм призначенням і за процедурою прийняття рішення дуже відрізняються від застережень. За допомогою поправок змінюється договір, а застереження в основному уточнюють використання відповідних положень договору відносно конкретного учасника.

40. Реєстрація та опублікування міжнародних договорів.

Міжнародні договори, що набрали чинності, підлягають реєстрації та опублікуванню. Для цього їх відсилають у Секретаріат ООН «для зберігання в справах і занесення в перелік» (ст. 80 Конвенції 1969 р.). Хоча реєстрація й опублікування не належать до процесу укладання міжнародного договору, вони мають вельми важливе значення. Відповідно до ст. 102 Статуту ООН «будь-якийдоговір і будь-яка міжнародна угода, укладена будь-яким членом Організації, після набрання чинності даним Статутом, мають бути при першій можливості зареєстровані в Секретаріаті, й він має їх опублікувати». Указані міжнародно-правові акти виявилися необхідними, адже публікація договорів вела до виключення того, що називалося «таємною дипломатією», тобто укладення таємних договорів. Неопубліковані міжнародні договори не визнаються органами міжнародного правосуддя, насамперед Міжнародним Судом ООН, і посилатися на них під час спору сторони не мають права

41. Поняття, цілі і способи тлумачення міжнародних договорів

Тлумачення — це встановлення дійсного змісту міжнародного договору. Тобто того змісту, який точно відображає волю сторін договору, що існувала під час його укладання. Тлумачення здійснюється для правильного застосування положень міжнародного договору і має відбуватися згідно з основними принципами сучасного міжнародного права.

Розрізняють два основні види тлумачення: офіційне (що має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлумачення ще поділяють на автентичне (тлумачення, яке подають на прохання самі сторони договору) і судове, або казуальне (тлумачення, яке дають на прохання сторін договору міжнародні судові або арбітражні органи. Воно є обов’язковим лише в тій частині, на яку надійшов запит).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів (1969) вирізняє основні й додаткові засоби тлумачення. До основного об’єкта тлумачення належать міжнародний договір та його додатки, угоди та інші документи, прийняті у зв’язку з укладенням основного договору. До об’єкта додаткового тлумачення належать підготовчі матеріали основного договору та обставини його укладення.

Правила тлумачення норм міжнародного права багато в чому є запозиченням правил тлумачення з цивільного права, де вони склалися значно раніше. Дозвіл на таке запозичення дала Постійна палата міжна-родного правосуддя, яка у своєму визначенні від 12 вересня 1924 р. закріпила: «Міжнародні договори повинні тлумачитися згідно з юридичними правилами про тлумачення угод між приватними особами». Основні правила тлумачення норм міжнародного права кодифіковані Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (ст. 31 і 32). На сьогодні часто застосовують такі правила тлумачення:

1. тлумач має здійснюватися відповідно до основних принципів і норм міжнародного права

2. тлумачення мусить бути добросовісним, чесним

3. необхідно враховувати наміри всіх сторін договору

4. всі умови договору тлумачаться у взаємному зв’язку

5. правило єдності тлумачення, тобто однакове розуміння для всіх сторін і всіх випадків

6. вислови з подвійним смисловим навантаженням доцільно сприймати в тому значенні,в якому цей вислів потягне за собою певні правові наслідки

7. вислів з подвійним смисловим навантаженням необхідно розуміти в тому значенні, яке найбільше підходить до змісту договору

8. вислів з подвійним значенням необхідно тлумачити відповідно до правових звичаїв, які складалися на основі загальноприйнятих умов

9. тлумачення має бути ефективним і вести до досягнення поставленої мети

10. при тлумаченні договору сумнів на боці того, хто домігся визнання умов з подвійним смисловим навантаженням

11. договір повинен тлумачитися у світлі його об’єкта й відповідних цілей

12. не можна тлумаченням обмежувати права однієї зі сторін договору

13. сумнів тлумачиться на користь зобов’язаної сторони

14. при тлумаченні спеціальні норми мають перевагу над загальними та ін.

За способами тлумачення поділяють на:

• граматичне, або словесне, тобто з’ясування норми через аналіз її тексту під кутом зору його етимології, морфології, лексики, синтаксису, стилістики. Коли договір укладено двома й більше мовами, де всі тексти однаково автентичні, тлумачення має бути сумісним з усіма текстами

• історичне: зіставлення тексту нового договору з попередньою угодою, вивчення матеріалів, які передували укладенню договору (дипломатичного листування, документів переговорів або конференції тощо), обставин створення норми і ситуації на період її застосування та ін.

• логічне: аналіз змісту норми законами і правилами логіки через поняття і категорії та їх співвідношення

• систематичне: аналіз норми як елемента системи норм договору та міжнародного права в цілому. Співвіднесення цієї норми з основними принципами і нормами сучасного міжнар права

• спеціально-юридичне: встановлення правових особливостей норми міжнародного права (кола її суб’єктів, юридичної сили, терміну дії тощо) та ін.