29. Поняття і види міжнародного договору.

Міжнародний договір - це угода між двома й більше державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює, змінює або припиняє їхні взаємні права й обов'язки.

Міжнародний договір - основне й головне джерело міжнародного права ( це відбито в Уставі ООН і в Статуті Міжнародного Суду ООН).

Ратифіковані міжнародні договори України - складова частина нац законодавства України

Міжнародний договір - родове поняття ,що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування: договір, угода, конвенція, пакт, декларація, протокол і т.п., але мають однакову юридичну чинність.

Міжнародні договори класифікуються на різних підставах:

І. За кількістю учасників:

1) односторонній міжнародний юридичний акт. Його виділення в якості самостійного виду міжнародного договору деякі автори пояснюють наявністю процесу одностороннього волевиявлення суб'єкта міжнародного права, що, правда, викликає юридичні наслідки тільки для цього суб'єкта. До таких односторонніх юридичних актів належать:

— Нотифікація — повідомлення в установленій формі факту, із якого можуть випливати юридичні наслідки (вони з'являються в тому випадку, якщо держава, котра нотифікує, бере на себе одностороннє зобов'язання, наприклад відшкодувати збиток, вивести війська)

— Визнання — може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закріплення державної волі, що перетворює фактичне становище в юридичне (наприклад, визнання de jure);

— Протест — є дією зворотною визнанню. Його сутність складається в невизнанні законності чого-небудь (наприклад, невизнанні окупації одною державою частини території іншої держави). Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізованого органу зовнішніх зносин (міністерства закордонних справ);

— Відмова — це акт, що викликає наслідки тільки з волі того, хто відмовляється. У міжнародній практиці склався звичай, відповідно до якого можна відмовитися від прав, але не можна відмовитися від обов'язків. Але неможливо відмовитися і від усіх прав. Наприклад, не можна позбавити себе прав, необхідних для виконання юридичного зобов'язання перед партнерами за згодою. Але можна відмовитися від прав і обов'язків при оголошенні знов утвореною державою відсутності правонаступництва (tabula rasa) від держави-правопопередниці. Правда, тут не можна відмовитися від зобов'язань, що випливають із укладених правопопередником міжнародних договорів (так зване «правонаступництво придбаних прав»). Для відмови потрібно явне і певним чином виражене зовні волевиявлення держави'— тут бездіяльність є недостатньою.

2) двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіації: з ОДНОГО боку, участь однієї держави, а з іншого боку — декількох;

3) багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти;

Слід виділити так звані загальні багатосторонні договори, що укладаються між декількома державами, але з питань, що становлять інтерес для більшості держав-членів світового співтовариства. На Віденській конференції 1968-1969 років делегація УРСР внесла проект визначення загального багатостороннього договору як такого, що пов'язаний із питаннями, котрі представляють загальний інтерес для міжнародної спільності держав. Крім того, нею було запропоновано сформулювати ще одне доповнення щодо таких договорів: «Всі держави мають право на участь у загальних багатосторонніх договорах у відповідності із принципом суверенної рівності». Прикладом такого договору є Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963 року, що спочатку був укладений між СРСР, США і Великобританією. З огляду на особливий характер об'єкта правового регулювання цього договору, до нього згодом висловили бажання приєднатися й інші держави. Але договір наділив початкових учасників особливими правами: договір набирає сили за умови його ратифікації всіма початковими учасниками (ст. 3); їхня згода необхідна і для прийняття поправок (ст. 2). Отже, без участі будь-якої з початкових держав-учасниць, договір утратив би своє значення.

II. За сферою і силою дії:

1) універсальні договори — у них беруть участь

практично всі держави-члени світового співтоварис

тва (наприклад, Статут 00Н);

2) регіональні договори — у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього договору (учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997 року є європейські держави-члени Ради Європи);

3) субрегіональні договори — у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів);

III. За ступенем відкритості:

1) відкриті договори — у них бере участь і до них управі приєднатися будь-яка заінтересована держава. Такі договори, як підкреслюється у Віденській

декларації про універсальність 1969 року, «повинні бути відкриті для загал участі»;

2) закриті договори — у них коло учасників заздалегідь визначене.

IV. У залежності від суб'єкта, що укладає договір:

— міждержавні договори (укладаються від імені держави);

— міжурядові договори (укладаються від імені уряду);

— міжвідомчі договори (від імені органів виконавчої влади держави

V. У залежності від форми договору:

договір у писемній формі — більшість міжнародних договорів в такій формі;

договір в усній формі — так звана «джентльменська угода», зустрічається досить рідко. її прикладом може служити джентльменська угода про правила процедури III Конференції ООН з морського права, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року. VI. У залежності від об'єкта міжнародно-правового

регулювання:

— договори політичні; — угоди з правових питань; — угоди з прикордонних питань;

— угоди з економічних питань; — угоди з питань транспорту і зв'язку;

— угоди з питань охорони здоров'я; — угоди з питань війни.