1.Поняття, предмет і сутність міжнародного права.

Сучасне міжнародне право сформувалося в середині XX в. і в концентрованому вигляді відображено в Статуті Організації Об’єднаних Націй (ООН). Міжнародне право - це система договірних і звичайних міжнародних норм, що створюються державами та іншими суб’єктами міжнародного права, спрямованих на підтримку миру та зміцнення міжнародної безпеки, встановлення і розвиток всебічного міжнародного співробітництва, які забезпечуються сумлінним виконанням суб’єктами міжнародного права своїх міжнародних зобов’язань, а при необхідності і примусом, які здійснюються державами в індивідуальному чи колективному порядку відповідно до діючих норм міжнародного права. Особливий предмет правового регулювання. Міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції, так і територіальних кордонів держав. Міжнародне право не входить ні в одну національну правову систему, але в той же час воно має суттєвий вплив на формування та зміна внутрішньодержавних правових норм, зобов’язуючи держави приводити своє національне законодавство у відповідність до міжнародних договорів, учасниками яких вони є. Рушійними силами розвитку міжнародного права є, з одного боку, боротьба між державами та іншими суб’єктами міжнародного права за такі матеріальні і нематеріальні блага в міжнародному співтоваристві, як влада, престиж, економічний добробут тощо; а з іншого – солідарність і співробітництво між цими суб’єктами. Міжнародне право є доволі динамічним явищем соціального життя і знаходиться в процесі постійного становлення, розвитку.

2.Особливості сучасного міжнародного права.

Міжнародне публічне право - це особлива правова система, що складається з юридичних принципів і норм, які регулюють відносини між державами, а також між іншими учасниками міжнародних відносин у політичній, економічній, культурній та інших галузях. Підходячи до міжнародного публічного права з погляду його розуміння й застосування, відзначають такі його характерні особливості: а) міжнародне публічне право чинне в системі міжнародних (міждержавних) відносин; б) міжнародне публічне право - це самостійна правова система, норми якої ґрунтуються на звичаєвому праві, а також створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права у процесі нормотворення та завершального його підписання суб'єктами міжнародного права відповідних міжнародних угод; в) останні реалізуються як у міждержавному спілкуванні, так і після їх ратифікації у внутрішньодержавній сфері, тобто беруть участь і в правозастосовному процесі. Тобто міжнародне право як правова система міжнародного співтовариства не існує ізольовано, вона взаємодіє з національними правовими системами.

3.Система сучасного міжнародного права.

Система міжнародного права - внутрішньо єдина, цілісна сукупність взаємопов'язаних галузей міжнародного права, що мають свої принципи і поділяються на підгалузі, інститути і норми. Система сучасного міжнародного права має об'єктивний характер і включає в себе основні принципи міжнародного права і його галузі: право міжнародних договорів; міжнародне морське право; міжнародне повітряне право; міжнародне космічне право; право зовнішніх зносин; право міжнародних організацій; мирні засоби вирішення міжнародних спорів;, міжнародне гуманітарне право; міжнародне екологічне право, міжнародне економічне право; право міжнародної безпеки; міжнародний захист прав людини; принципи і норми, що встановлюють режим державної та інших територій, та інші. Однак на початку XX ст. Гольтцендорф виділив у міжнародному праві 3 основні галузі: міжнародне кримінальне право і процес, міжнародне приватне право і процес, міжнародне державне право. Зустрічається також поділ міжнародного права на загальну та особливу частини. Так, до загальної частини відносять питання теорії та історії міжнародного права, основні принципи міжнародного права, а до особливої частини - галузі міжнародного права. Галузь міжнародного права — це комплекс однорідних норм певного функціонального призначення. У системі міжнародного права розрізняють основні, профільні, традиційні і комплексні галузі. Норми міжнародного права — це загальнообов’язкові, формально визначні правила діяльності суб'єктів міжнародного права, що встановлюють для них права та обов'язки, реалізація яких забезпечується юридичним механізмом.

4.Джерела міжнародного права і їх загальна характеристика.

Джерела міжнародного права - це форми, за допомогою яких виражається і закріплюється якесь правило (або комплекс правил) поведінки суб'єктів міжнародного права. Два види джерел: основні і допоміжні. До основних належать міжнародні договори і міжнародні звичаї. У якості допоміжних можуть розглядатися резолюції Міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражне, а також положення доктрин. Стаття 38 Статуту ООН джерелами міжнародного права називає: - міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні (тобто договори); - міжнародні звичаї як доказ загальної практики, що визнана як правова норма: - загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; - судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй — як допоміжний засіб для визначення правових норм. Міжнародно-правовий договір, за змістом Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p., є найважливішим джерелом сучасного міжнародного права. Міжнародний звичай - це правило поведінки, що склалося в результаті тривалого застосування і визнане державами як обов'язкове. Договір і звичай є універсальними, тобто загальними джерелами міжнародного права, і їхня юридична чинність обґрунтована самою суттю міжнародного права (тобто загальним визнанням і добровільним дотриманням). Це традиційні джерела. (Приклад: Заключний акт НБСЄ 1975 р. і Резолюції з проблем захисту навколишнього середовища Конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 p.. Паризьку хартію для нової Європи 1990 р.)