64. Припинення діяльності глави дипломатичного представництва.

Повноваження голови дипломатичного представництва можуть бути припинені з ініціативи як акредитуючої держави, так і держави перебування. Підставами припинення повноважень голови дипломатичного представництва є:

· відкликання акредитуючою державою;

· оголошення голови дипломатичного представництва небажаною особою (persona non grata) у державі перебування;

· оголошення стану війни між державами;

· розрив дипломатичних відносин між державами;

· припинення існування однієї з держав як суб’єкта міжнародного права.

Специфічною і малопоширеною підставою припинення повноважень глави дипломатичного представництва монархічних держав є смерть або усунення від влади монарха. Припинення ж повноважень глави держави з республіканською формою правління не визнається підставою припинення повноважень глави дипломатичного представництва. В той же час у низці європейських демократичних монархій (Данія, Нідерланди, Швеція) смерть монарха також не розглядається в якості підстави припинення повноважень глав дипломатичних представництв.

Документом, що підтверджує припинення повноважень голови дипломатичного представництва є відклична грамота (відкличний лист), який видається і вручається у тому ж порядку, що і вірчі документи. Останнім часом склався звичай, згідно з яким відкличні документи на попереднього главу дипломатичного представництва вручаються одночасно з вірчими документами новопризначеного глави.

65. Поняття і заг х-ка дипломат привілеїв та імунітетів.

Інститут дипломатичних привілеїв та імунітетів почав формуватися з часу виникнення інституту представництва держави. Віденська Конвеція 1815 року про дипломатичні привілеї та імунітети. Конвенція ООН „Про привілеї та імунітети ООН” 1946 року. Віденська Конвенція „Про дипломатичні зносини” 1961 року.

Дипломатичні привілеї та імунітети поділ. на:

1.привілеї та імунітети дипломатичного представництва (закріплюються за державною установою):

-недоторканність приміщення дипломатичного представництва (ст. 1 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини визначає, що є приміщенням) – без згоди посла ніхто не має права ввійти на територію посольства;

-недоторканність майна дипломатичного представництва – майно є недоторканним, воно не підлягає огляду, не може бути описане, реквізоване, конфісковане, не може бути предметом застави;

-недоторканність архівів – документи, архіви, будь-які папери є недоторканними, якщо вони мають символ посольства;

-фіскальні привілеї – приміщення дипломатичного представництва звільняється від всіх податків, крім сплати комунальних послуг;

-митні привілеї – грузи, багажі, які мають симвло посольства не підлягають митному огляду і проходять через митний кордон без перешкодно;

-право розміщувати на території приміщення символіку держави, а на автомобілі посла державний прапор.

2)особисті привілеї та імунітети (закріплюються за працівниками дипломатичних представництв) розповсюджуються на квотованих дипломатів (які мають дипломатичну картку або візу і ці привілеї розповсюджуються на членів їх сім’ї, якщо вони проживають разом із дипломатичним агентом), розповсюджуються на працівників адміністративно-технічного персоналу на час виконання ними їх службових функцій і тільки на громадян акредитуючої держави:

-недоторканність особи дипломатичного агента ( не може бути затриманий, заарештований, обмежений в свободі пересування);

-недоторканність резиденції або дипломатичного приміщення;

-митні привілеї – особистий багаж дипломатичного агента не підлягає огляду митними органами і проходить повз митний кордон без перешкод, але якщо в властей країни перебування є серйозні причини вважати, що він провозить щось не пов’язане із своєю ді-стю, тоді йому пропонують показати свій багаж, при відмові він мусить зробити це в присутності консула і якщо підозри підтверджуються, то особа визнається особою „non grata”;

-фіскальні привілеї – дипломатичний агент звільняється від сплати подтків, зборів, від робіт, але сплачує комунальні послуги;

-свобода зносин з властями країни перебування і властями акредитуючої держави;

-свобода пересування – може вільно мігрувати на території країни перебування, але має повідомити, задля безпеки, про це власті країни;

-імунітет від юрисдикції – дипломатичний агент звільняється від юридичної відповідальності від правопорушення (в першу чергу це цивільна, адміністративна відповідальність), але не звільняється від відповідальності взагалі.

Дипломатичні привілеї та імунітети є абсолютними (за виключенням митних особистих) і можуть змінюватися лише у напрямку розширення.

У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обґрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

- принцип взаємності -- у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі;

- принцип альтернативності -- у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави;

- принцип функціональної необхідності -- у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності. Слід зазначити, що саме на такому підході базується Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року.

Під дипломатичними привілеями розуміються особливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування.