32. Форма і мова міжнародного договору

Питання стосовно форми договорів зводиться до письмової та усної форми. Перевага віддається звісно письмовій формі, що однак, нагада-ємо, не впливає на юридичну силу договору.

Якщо питання про письмову форму більш-менш зрозуміле, то не все так про-сто з іншою формою, а саме — з усною.

Існує два різновиди угод в усній формі:

1)         угоди, які не фіксуються в жодних документах;

2)         угоди, які сформульовані та укладені усно, але разом з тим зафіксовані в тих чи інших документах.

Стосовно останніх, то фіксуватися може або увесь зміст, або основне по-ложення, чи сам факт укладення угоди з визначеного питання. Відомо, що зміст усних угод не буває завеликим в наслідок особливостей форми. Най-більш авторитетними видами закріплення усної угоди є спільні заяви та ко-мюніке.

Усна угода може бути зафіксована в протоколі переговорів, який підпи-сується секретарями делегацій. Усна угода може фіксуватися за допомогою звукозапису, іноді паралельно з кіно- чи телезйомкою. Звукозапис має здій-снюватися за згодою сторін, і кожна з них повинна отримати свій екземпляр.

Звукозапис, яка здійснювалася тільки однією із сторін, не може розглядатися як офіційна форма угоди.

Як ми вже зазначали усні договори називають ще «джентльменськими угодами». У точному сенсі дефініція «джентльменські угоди» означає спрощену форму міжнародної угоди в усній формі, як володіє морально-політичною, а не юридично обов’язковою силою.

Також «джентльменські угоди» можуть існувати у вигляді паралельних дій, коли держави не укладають формальних угод, а вживають відповідних заходів паралельно, на основі взаєморозуміння.

Мова договору

Проблема мови договору розглядається в контексті міжнародного права з точки зору юридичних, а не лінгвістичних нюансів. Кожна мова відображає особливості відповідної правової системи.

Двосторонні договори складаються на мовах обох сторін. Обидва тексти мають однакову силу, є рівно автентичними, рівно справжніми. У випадках істотного розходження між мовами договір складається на трьох мовах. Усі тексти є автентичними, але у випадку розходжень превалювати буде третя мова.

Багатосторонні договори укладаються на декількох мовах. Універсальні конвенції під егідою ООН складаються на шести офіційних мовах — англій-ській, арабській, іспанській, китайській, російській та французькій. Автен-тичність текстів означає, що вони у рівному ступені виражають зміст догово-ру.

33. Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, деклара­ція, комюніке, протокол та ін.

Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір слід визначити як пись­мову угоду, що регулюється міжнародним публічним правом, укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародно­го права незалежно від того, міститься вона в одному доку­менті, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єк­тами міжнародного права з приводу матеріальних і немате­ріальних благ, дій та утримання від них.Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини.За об’єктами регулювання договори поділяють­ся на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору за
Віденською Конвенцією 1969 року є тільки держави.У міжнародно-правовій літературі та договірній практиці, крім терміна «учасник» міжнародного договору, вживаються терміни «суб'єкт», «контрагент», «сторона».Вони вважаються рівнозначними, за винятком терміна «сторона».Водночас термін «контрагент» частіше застосовується до учасників зовнішньоекономічних угод, термін «суб'єкт» має більше наукове значення і вживається стосовно до суб'єкта міжнародного права взагалі.Існує думка, що сторонами в міжнародних договорах суб'єкти міжнародного права стають тільки тоді, коли цей договір вони вже уклали.До цього моменту, поки міжнародний договір не укладений, пройшовши для цього всі необхідні стадії, його учасники називаються сторонами, що домовляються.У той же час вважають, що держави, які беруть участь у переговорах, — це ті держави, що перебувають у стадії укладання міжнародного договору, коли договір ще цілком не сформульований.