1. Поняття, предмет і сутність мп

Міжнародне публічне право – це сукупність звичаєвих та юридичних договірних норм і принципів, якими врегульовуються стосунки між суб’єктами міжнародного права з питань, що становлять взаємний інтерес (підтримання миру, безпеки і співробітництва в сучасному світі), які забезпечуються в разі необхідності застосуванням примусу, що здійснюють його суб’єкти індивідуально чи колективно.

Предмет міжнародного публічного права складають три основні групи відносин:

1. правовідносини, що виникають з приводу загальнолюдських цінностей та інтересів, які невіддільні від співробітництва всіх держав і потребують узгоджених рішень

міжнародна безпека

глобальні екологічні проблеми

правовий режим космічного простору

2. правовідносини, які хоч і не складають загальнолюдського інтересу, але можуть бути вирішені лише на основі спільних зусиль двох або кількох держав

визначення державних кордонів

встановлення дипломатичних відносин

3. правовідносини, які для забезпечення їх більш ефективної реалізації, повністю або частково переводяться із сфери внутрішньої компетенції держав до компетенції міжнародної

права людини як вища та універсальна цінність, за порушення – економічна блокада, виключення з міжнародної організації

Метод МП – особливий метод, відмінний від методу національного права – погоджувальний метод правового регулювання (виражає взаємну погоджену волю рівноправних учасників, держав та міжнародних організацій), відсутній механізм примусу, оскільки міжнародно-правові норми повинні виконуватися добровільно

2. Особливості сучасного МП:

1. наявність міжнародної спільноти (відсутність антагоністичних моментів між державами)

2. існування єдиної суспільно-політичної формації (що виключає можливість появи серйозних конфліктів)

3. велика кількість суб’єктів міжнародного права (міжнародні організації)

4. сформувався ще один суб’єкт МП – нації і народи, які мають право на самовизначення

5. велика кількість об’єктів міжнародного права

6. високий рівень кодифікації і систематизації галузей

7. прогресивність і прогностичний характер– формується з урахуванням майбутніх змін

8. наявність у системі МП імперативних норм

9. пріоритетним напрямком є права і свободи людини

10. стабільний нормотворчий процес, МП не відстає від розвитку суспільних відносин

3. Система сучасного МП

Система МП – порядок розташування принципів і норм у логічній послідовності або за предметом регулювання. (є багаторівневою)

І. Елементарний структурний рівень

1. норма – загальнообов’язкове формально визначене правило діяльності суб’єктів МП, що встановлює для них права і обов’язки, реалізація яких забезпечується юридичним механізмом

2. інститут – відокремлена сукупність норм МП, яка регулює певний вид (підвид) міжнародних відносин відповідної галузі права; іноді є міжгалузевими – не є складовими певної галузі, регулюють міжгалузеву сферу відносин

3. галузь – комплекс однорідних норм певного функціонального призначення; розрізняють:

1. Основні галузі МП – всеосяжний масив норм регулювання конкретного виду міжнародних відносин (право міжнародних договорів, право міжнародних організацій, право зовнішніх зносин)

2. Профільні галузі МП (у міждержавних зносинах з освоєння космічного простору – міжнародне космічне право, міжнародні морські зносини – міжнародне морське право, співробітництво у сфері повітряних сполучень – міжнародне повітряне право, в дипломатичних консульських зносинах – право зовнішніх зносин, у діяльності міжнародних організацій – право міжнародних організацій)

3. Традиційні галузі МП – галузі, які склалися в класичному («старому») МП: дипломатичне право, право міжнародних договорів, міжнародне морське право

4. Комплексні галузі МП – галузі, для яких характерне інтегральне міжгалузеве регулювання складно структурованих міжнародних відносин, особливі асоціації норм права, які можуть функціонувати у сфері суміжних об’єктів правового регулювання

ІІ. Ієрархічна структура (ці елементи відіграють основоположну роль)

1. основні принципи МП – головні правоутворюючі засади цієї системи права – поза ними не може функціонувати жоден інститут чи галузь, і навіть система міжнародного права

2. загальносистемні інститути міжнародного права – особлива сукупність норм, покликаних забезпечити стійкість системи права, є ядром, навколо якого формуються галузі міжнародного права

інститут міжнародної правосуб’єктності

інститут міжнародної правотворчості

інститут застосування норм міжнародного права

інститут міжнародно-правової відповідальності

інститут відновлення порушених правовідносин (розв’язання міжнародних суперечностей)

4. Джерела МП і їх загальна характеристика

Джерела МП – це зовнішні форми, в яких закріплюються міжнародно-правові норми

Формальний перелік джерел міжнародного права наведено у ст. 38 Статуту МіжнародногоСуду ООН.

Такими джерелами є:

· міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безумовно визнані   державами;

· міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою;

· загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

· судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців публічного права різних націй як   засіб для визначення правових норм.

Класифікація усіх існуючих джерел МП:

І. Основні

1. міжнародний договір - угоду між двома або більше державамичи іншими суб`єктами міжнародного права, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їхвзаємних прав та обов’язків.

2. міжнародно-правовий звичай – не мають писаної форми, створюються внаслідок тривалої практики держав, яка в силу тривого і беззаперечного повторення набуває загальнообов’язкового характеру

Для того, щоб сформувався міжнародно-правовий звичай,потрібно, щоб мав місце певний акт поведінки держав; цей акт повторювався протягом більш чименш тривалого часу; такі акти поведінки держав мають суттєве значення і визнані правомірними впрактиці міжнародних відносин.

Для встановлення існування звичаю використовують допоміжні засоби: рішення Міжнародного судуООН, інших міжнародних судових та арбітражних органів, доктрини, рішення міжнароднихорганізацій тощо.

ІІ. Допоміжні

1. загальні принципи права - це відомі ще з часів ДавньогоРиму правила, характерні для права взагалі (як міжнародного, так і внутрішнього). На відміну від,принципів МП, загальні принципи права визнані цивілізованими націями, не мають характеру норм jus cogens, тому сторони можуть уточняти їх зміст чи призупиняти їх дію (Зауважимо, що Суд Європейських співтовариств урішенні від 12.12.1972 р. вказав, що загальні принципи права включають також і основні принципи міжнародного права. Однак в практиці діяльності Міжнародного Суду ООН загальні принципи,визнані цивілізованими націями, і принципи міжнародного права завжди чітко розмежовувалися). Доцих принципів, зокрема, відносять такі: “ніхто не може бути суддею у власній справі”, “ніхто неможе передати більше прав, ніж має сам”, “наступний закон скасовує попередній”, “спеціальна нормаскасовує дію загальної” та інші. Загальні принципи права застосовуються, як правило, притлумаченні змісту міжнародно-правових норм, а також при вирішенні міжнародно-правових спорів.

2. рішення міжнародних судових органів - дають визначення звичаєвим нормам, вони такожможуть започаткувати виникнення нового міжнародно-правового звичаю. Характеру прецеденту(рішення у справі, обов`язкового при вирішенні інших спорів з аналогічними фактичнимиобставинами) вони, як правило, не мають, хоча, звичайно, можуть бути враховані міжнароднимсудовим чи арбітражним органом.

3. доктрини (праці видатних вчених у галузі МП) - в минулому розглядалися якодне з найважливіших джерел міжнародного права. Нині доктрина міжнародного права допомагаєтлумаченню змісту окремих міжнародно-правових норм, узгодженню правових позицій держав. Так,сторони міжнародно-правового спору в документах, які вони подають до міжнародних судовихорганів, іноді посилаються на думку спеціалістів з різних питань міжнародного права.

ІІІ. Нові

1. резолюції (рішення) міжнародних організацій - не мають обов`язкової юридичної сили, вониносять рекомендаційний характер.

Обов`язковість резолюцій для держав-учасниць організаціївиникає у двох випадках:

· коли резолюції стосуються внутрішніх питань організації (наприклад, щодо прийняття нових   членів),

· коли держави заздалегідь, ще при створенні міжнародної організації, домовились про   обов’язковість її резолюцій. Наприклад, відповідно до ст. 25 Статуту ООН члени ООН зобов’язані   підкорятися рішенням Ради Безпеки ООН та виконувати їх.

2. «мяке право» - різноманітні політико-правові джерела(заяви, попереднідомовленості про проведення переговорів, комюніке тощо), які безпосередньо не створюють правових наслідків для держав, але виконуються ними з метою підтримання власного авторитету

Іноді такі політико-правові джерела мають важливіше значення та виконуються більш чітко і неухильно, ніж традиційні міжнародні договори. На нашу думку в таких випадках можнаконстатувати, що положення політико-правових джерел стають нормами-звичаями, визнаними впрактиці діяльності держав, і саме цим слід пояснювати їхню юридичну силу. Так, наприклад,Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. (т.зв. “Гельсінський акт”), якийзадекларував принцип непорушності кордонів у Європі, заклав основи сучасної колективної безпекиЄвропи, є нічим іншим, як спільною заявою глав європейських держав.