13) Характеристика та класифікація технологічних операцій.

Операція – комплекс дій над інформацією та її носіями, що виконуються на 1 робочому місці. На виділення окремих дій на одну технологічну інформацію можуть вплинути такі фактори: 1- особливості технологічних пристроїв і програмних засобів, що використовуються для обробки інформації; 2 – кваліфікація персоналу, що обробляє інформацію; 3 – розподіл обов’язків між персоналом; 4 – переривання процесу обробки інформації на ЕОМ через потребу виконати додаткову та допоміжну дії. Класифікація технологічних операцій: 1)за призначенням: виконавські(змінюють значення атрибутів, або форм подання інформації) чи контрольні( не змінюють значення атрибутів і форм подання інформації, а лише перевіряють правильність виконаних операцій); 2)за ступенем механізації :ручні, машинно-ручні, автоматизовані; 3)за функціонально-часовими характеристиками : операції збору і реєстрації інформації, операції передачі інформації на обробку, підготовка машинних носіїв, обробка, видача і розмноження результатів.

14) Типові технологічні операції та їх виконання в інформаційних системах обробки даних. Технологічний процес обробки інформації починається з її збору та реєстрації. Збір інформації – це підрахування, зважування, вимірювання чи ін. варіанти визначення обсягів тієї чи іншої господарської операції. Реєстрація – занесення зібраних відомостей на носій інформації. Збір та реєстрація інформації може виконуватися вручну, механізовано чи автоматично. Порядок передачі даних на обробку залежить від типу носія інформації та наявності технологічних пристроїв і якості носіїв інформації. Якщо інформація реєструється в документах то передача їх на обробку виконується кур’єром вручну. Якщо документів багато, то вони за ознаками споріднених господарських операцій складаються в пачки, де вони зшиваються;на них закріплюється відповідний ярлик з датою складання пачки, кількістю документів і з прізвищем складальника цієї пачки. Якщо ж на обробку передаються машинні носії, то вони можуть складатися в спеціальну тару. На ній також закріплюється відповідний ярлик з відомостями. Якщо інформація передається по каналам зв’язку , то тоді увага приділяється достовірності прийнятої інформації, бо перешкоди у каналах зв’язку можуть змінювати символи ,що передаються. При автоматичній передачі з прийнятих масивів знімаються страхові копії на машинні носії, що можна використати при пошкодженні основних масивів.

15) Принципи створення і функціонування АІС у фінансово-кредитних установах. Створюючи АІС чи будь-яку іншу систему, спираються на певні принципи - загальні вимоги, правила чи норми, яких слід додержуватись. Згідно з нормативними документами під час створення автоматизованих систем (АС) необхідно керуватися принципами системності, розвитку, сумісності, стандартизації та ефективності.

1. Принцип системності - необхідно встановлювати такі зв'язки між структурними елементами системи, які забезпечують її сумісність та взаємодію з іншими системами, тобто усі зв'язки, елементи, функції та проблеми управління й діяльності мають розглядатися як єдине ціле.

2. Принцип розвитку (відкритості) - втоматизована система має створюватися з урахуванням можливості поповнення й оновлення її функцій та складу без порушення функціонування АС.

3. Принцип сумісності - під час створення системи мають бути реалізовані інформаційні інтерфейси, завдяки яким ця система зможе взаємодіяти з іншими системами згідно зі встановленими правилами.

4. Принцип стандартизації - мають бути раціонально застосовані типові, уніфіковані й стандартизовані елементи, проектні рішення, пакети прикладних програм тощо. Система та її елементи потребують стандартизації, аби можна було мінімізувати всі види витрат, уніфікувати прийоми, методи та інструкції, що ними керується персонал.

5. Принцип ефективності - досягнення раціонального співвідношення між витратами на створення АС і цільовими ефектами, включаючи кінцеві результати, отримані від автоматизації, які не завжди і не обов'язково мають набирати грошової форми, це може бути час (вірніше, його економія), певні зручності, нові функції, імідж і т.ін.

16) Загальна структура інформаційної системи, функціональна та забезпечувальна частини. Компоненти системи. Будь-яка АIС поділяється на функцiональну та забезпечувальну частини (ФЧ та ЗЧ), які, у свою чергу, поділяються на простіші елементи - пiдсистеми, котрі також припускають подальший поділ. До ФЧ належать тi елементи системи, якi визначають її функцiональнi можливостi, а саме: призначення, виконуванi управлiнські функцiї та функцiї з обробки iнформацiї. До ЗЧ системи належать об'єкти (матерiальнi та iншi засоби, iнструментарiй), з допомогою яких виконуються функцiї системи, тобто реалiзується функцiональна її частина. Додатково виокремлюють забезпечувальні пiдсистеми, кожна з яких об'єднує певний вид ресурсiв, а також умови їх органiзацiї. Цi пiдсистеми розкривають суть i склад ресурсiв, необхiдних для функцiонування АIС, тому їх перелiк є типовим i практично однаковим для рiзних АIС. До складу забезпечувальної частини входять пiдсистеми технiчного, математичного, лiнгвiстичного, правового, iнформацiйного, органiзацiйно-методичного та ергономiчного забезпечення. Пiдсистема технiчного забезпечення (ТЗ), у свою чергу, склада-ється з чотирьох елементiв. 1. Технiчнi засоби - комплекс технiчних засобiв (КТЗ), використовуваних для одержання, вводу, пiдготовки, перетворення, обробки, зберiгання, реєстрацiї, виводу, вiдображення, використання та передавання даних і реалiзацiї керівних дiй. 2. Методичнi та керівні матерiали щодо КТЗ. 3. Технiчна документацiя, що стосується КТЗ. 4. Персонал, який обслуговує КТЗ. Підсистема математичного забезпечення (МЗ) являє собою сукупність застосовуваних математичних методiв, моделей i алгоритмiв. Підсистема програмного забезпечення (ПЗ) об'єднує програми постiйного користування. Підсистема лiнгвiстичного забезпечення (ЛЗ) - це сукупність мовних засобiв для формалiзацiї природної мови, опису iнформацiї та iнших елементiв IС. Підсистема правового забезпечення (ПРЗ) складається з правових норм i нормативiв, якi пов'язанi iз функцiонуванням АIС, слугують для юридичного обгрунтування її створення й функцiонування, а також визначають юридичний статус результатiв такого функцiонування. Підсистема iнформацiйного забезпечення (IЗ) містить у собі використовувані дані та правила їх отримання, зберiгання, оновлення, а також органiзацiї структури й змiсту iнформацiйних сукупностей. Ця підсистема охоплює iнформацiйнi ресурси, а також засоби їх опрацювання, зокрема структуризацiї i систематизацiї інформації. У будь-якій АІС неодмінно присутні функцiональна та забезпечувальна частини, елементи технiчного, програмного й іншого забезпечення. АIС не створюється водночас i повнiстю, вона постiйно розвивається i модернiзується, що висуває певнi вимоги до її створення.

17)Організація робіт зі створення АІС. На сьогодні існує безліч варіантів створення інформаційних систем. Створення ІС – це тривалий, трудомісткий та динамічний процес підготовки рішень з усіх питань, пов’язаних з реєстрацією, передаванням, обробкою та використанням даних, розробкою відповідної документації, в якій на різних стадіях і етапах, беруть участь спеціалісти різних спеціальностей та кваліфікації. Будь-яка інформаційна система має свій життєвий цикл – сукупність стадій та етапів, які проходить ІС в своєму розвитку з часу прийняття рішення про початок удосконалення системи управління до моменту, коли вона припиняє своє існування (перестає функціонувати). На першому етапі створення інформаційної системи необхідно визначити і вибрати проект. Одночасно може бути кілька проектів, тому їх необхідно оцінити за певними критеріями. Якщо проект затверджений, то необхідно перейти до другого етапу. Аналіз системи (етап 2) передбачає одержання глибокого розуміння про діяльність організації на сучасному етапі в тих галузях, для яких нова інформаційна система буде збудована. На третьому етапі (проектування системи) визначаються деталі моделей, розроблених на етапі 2, включаючи такі характеристики: форми та звіти; інтерфейси та діалоги; бази даних та файли; Впровадження системи (етап 4) передбачає побудову діючої інформаційної системи на основі проекту, розробленого на третьому етапі. На етапі підтримки системи (етап 5), або етапі супроводження і модернізації, необхідно розширити, вдосконалити і поправити функціональні характеристики системи. На цьому етапі розробки ІС проводяться такі роботи: виправляються помилки проекту та програмування; модифікується система відповідно до змін середовища.

18) Телекомунікаційні інформаційні технології у фінансових установах. Основи технології клієнт/сервер. Організаційно та функціонально фінансові установи представляють собою ієрархічну структуру з суворим розподілом зверху вниз на рівні управління структурними підрозділами і підпорядкуванням підрозділів більш низького рівня вищестоящим. Графічно це можна зообразити графом в вигляді перевернутого дерева. І дійсно на самому низькому рівні є установи місцевого рівня, що підпорядковані установам регі­онального або територіального рівня, котрі в свою чергу підпорядковані рівню головному або республіканському Для забезпечення своєчасного управління такою структурою та її функціонування виникає необхідність передачі інформації на великі відстані. У банківських установах, зокрема, виникає необхідність передавати платіжні документи в електронному вигляді на досить великі відстані і навіть клієнтам за кордоном. Саме ці проблеми вирішуються з допомогою засобів телеобробки. Телеобробка інформації - обробка інформації, що поступає в систему обробки даних з робочих станцій віддалених користувачів і управління передачею даних по каналах зв 'язкуміж ними і комп 'ютером. Обмін інформацією в локальних мережах ведеться з допомогою протоколу зв'язку, що задовольняє відповідним стандартам. Створення локальних мереж у фінансових установах функціонально забезпечує: рівноправність членів мережі, використання імен в мережі, розприділення прав доступу, обслуговування сеансу. Сучасні тенденції розвитку інформаційних систем у великій мірі зумовлені необхідністю підвищення швидкості доступу кінцевого користувача - фахівця до потрібної інформації. Сьогодні інформаційні системи у фінансових установах засновані на концепції відкритих систем, невід'ємною складовою частиною яких є технологія клієнт/ сервер, що початково означало використання персональних комп'ютерів клієнтів, об'єднаних локальними чи глобальними мережами з центральним комп'ютером або сервером. Клієнт - це робоча станція користувача, що виконує функції взаємодії з користувачем, здійснює необхідні обчислення і забезпечує приєднання до віддалених ресурсів баз даних, засобів їх обробки та управління ними. З технічної сторони в якості клієнта можуть бути використані звичайні персональні комп'ютери різних фірм, як наприклад IBM, HP, Compaq, Dell тощо, до яких не пред'являються специфічні вимоги. Основні функції, які мають забезпечити дані технічні засоби - це обслуговування введення-виведення інформації користувача, локальне збереження особистих даних, використання периферійного устаткування та управління взаємодією з віддаленими ресурсами серверів. Програмне забезпечення клієнта може використовувати запуск програм на віддалених робочих місцях чи серверах. Це дозволяє не тільки зберігати фрагменти (модулі) прикладних програм на різних комп'ютерах для розподілу їх між користувачами, але й виконувати їх на різних комп'ютерах. Сервер - це одно або багатопроцесорний комп 'ютер з розділеними пам'яттю, обробкою даних, засобами телекомунікації і засобами управління устаткуванням. Сучасні мережі передачі даних включають велику кількість кінцевих користувачів, тобто клієнтів і велику кількість комп'ютерів-серверів, що забезпечують їх роботу. Сервери розрізняються за функціями обслуговування клієнтів: файл-сервери, сервери баз даних, комунікаційні сервери, обчислювальні сервери тощо. В якості серверів використовуються більш потужні комп'ютери з розділеною пам'яттю та периферією. Технологія клієнт/сервер забезпечує використання: 1)корпоративного управління всіма ресурсами інформаційної системи, що доступні через мережі передачі даних; 2)розділення доступу до даних і програм між: робочими станціями і серверами, які з 'єднані мережами передачі даних; 3)організації програмного забезпечення на основі концепції відкритих систем. Таким чином за технологією клієнт/сервер користувач не керує ходом виконання поставленої проблеми, а система автоматично здійснює рішення поставленої задачі, оптимальним чином використовуючи ресурси технічних засобів, баз даних та засобів телекомунікації. Це означає, що одна задача може вирішуватись багатьма робочими станціями та серверами, які розміщені в різних частинах міста, країни, світу, тобто є територіально розприділеними.

19) Сутність та види режиму роботи ЕОМ. Залежно від можливостей користувача мати доступ до машинних ресурсів , а також особливостей організації програмного й технічного забезпечення розрізняють такі режими роботи ЕОМ: 1)пакетний – режим , при якому користувач немає доступу до машинних ресурсів, а обробка інформації виконується у спеціальному підрозділі; 2)телеоброблення – режим, в якому користувач має безпосередній доступ до машинних ресурсів, цей доступ здебільшого є віддаленим і колективним; 3)інтерактивний (діалоговий) – режим, в якому користувач має безпосередній доступ до машинних ресурсів і обробка інформації ведеться у вигляді діалогу; 4)реального часу – режим, в якому обробка інформації ведеться зі швидкістю близької до швидкості процесу в реальному житті, при якому інформація обробляється ; 5)розподілу часу – до машинних ресурсів, одночасно можуть звертатися кілька користувачів чи програм і в якому обробка інформації відбувається так, що в користувача складається враження монопольного володіння машинними ресурсами.

20)Пакетний режим. Пакетний режим – режим , при якому користувач немає доступу до машинних ресурсів, а обробка інформації виконується у спеціальному підрозділі. Основною метою цього режиму — мінімізувати час розв'язання заданого потоку задач завдяки безперервному їх обробленню. Якщо інформація обробляється централізовано, то вона збирається і реєструється не в тому підрозділі, де буде оброблятися. Тому в пакетному режимі здебільшого першою технологічною операцією буде операція приймання та контролю інформації. Найчастіше приймаються первинні документи, але можуть прийматися й машинні носії або інформація, яка передається каналами зв’язку. Для приймання документів може бути призначена окрема людина, яка відповідає за приймання і перевірку документів, їх зберігання та повернення після обробки в підрозділи організації, де такі документи мають постійно перебувати. Якщо в організації великий документообіг, то оператор, який приймає документи, повинен їх зареєструвати у спеціальному журналі. У ньому записуються назви прийнятих документів, дата, коли вони були прийняті та кількість прийнятих документів. У журналі можуть наводитися й інші відомості, якщо в організації це вважається за потрібне. Iнформація, яка записана у журналі реєстрації, може вико-ристовуватися для контролю за своєчасністю передачі інформації або для з’ясування претензій між підрозділами в разі втрати документів. Приймання машинного носія теж потребує реєстрації факту прийняття у спеціальному журналі,після чого з носія знімається копія, а сам носій повертається туди, де він був сформований. Якщо носії приймаються з кількох підрозділів, то після приймання останнього з них може виконуватись операція формування робочих масивів. Ця операція виконується автоматично і здебільшого передбачає злиття окремих файлів в один. Зі сформованих машинних носіїв обов’язково знімаються копії: робочі або страхові. Якщо інформація відразу заносилася на знімний машинний носій, то знімається робоча копія на жорсткий магнітний диск. У противному разі знімається страхова копія на знімний носій інформації. Страхові копії зберігаються для того, щоб можна було поновити інформацію в разі її втрати. При застосуванні пакетного режиму окрім розв’язування конкретних задач як окрема технологія розглядається технологія ведення масивів нормативної довідкової інформації. Для такої роботи призначаються окремі спеціалісти, які мають вносити необхідні зміни.