20. Соціальна стратифікація та сутність основних моделей

сучасного суспільства.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура

соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний

історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується

інституційними механізмами, постійно відтворюється й

модифікується. Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли

вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі

порівняно з нижчими; • кількість вищих верств значно менша, аніж

нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії): • дохід; •

освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації - дохід,

освіта, влада - мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки,

люди). Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень

поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в

суспільній думці. Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в

суспільстві має три основні види: • економічна • політична

• професійна Історичні типи стратифікації. • рабство - форма

соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча

верства позбавлена всіх прав;• касти - суворий ієрархічний

розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують

бар'єри, котрі неможливо подолати);• стани — групи людей,

нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними

нормами;• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні

чіткі межі між різними групами. Американська модель: вищий-

вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-

середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній,

нижчий-нижчий.

21. Соціальна мобільність.

Соціальна мобільність - переміщення індивідів між різними

рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору

широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь

соціальної мобільності часто використовується як показник рівня

відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його

консервативності, замкнутості. Існує два основних типи соціальної

мобільності: 1)вертикальна 2)горизонтальна ;

Горизонтальна або переміщення - перехід індивіда або соціального

об’єкта з однієї соціальної групи в іншу, яка розташована на одному

й тому ж рівні. "Переміщення" може відбуватися без будь-яких

помітних змін соціального становища індивіда або соціального

об’єкта у вертикальному напрямку.

Вертикальна соціальна мобільність - ті відносини, які виникають

при переміщенні індивіда або соціального об’єкта з однієї

соціальної верстви в іншу. В залежності від напрямку переміщення

існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто

соціальне піднесення і соціальний спуск. Є два види соціальної

мобільності: 1)мобільність як добровільне переміщення або

циркуляція індивіда в межах соціальної ієрархії; 2)мобільність, яка

обумовлюється структурними змінами (наприклад,

індустріалізацією і демографічними факторами).

22.Соціально-класова структура сучасного українського сус-ва.

Поступово складаються контури трьох основних рівнів, верств

соціальної ієрархії: вищого, середнього і нижчого класів. Однак

зазначені рівні соціальної ієрархії не становлять цілісного

утворення і багато в чому є невизначеною, напіврозмитою

структурою. Особливість розвитку соціально-класової ієрархії

українського суспільства полягає в повільному збільшенні

середнього класу за швидкого збільшення вищого та нижчого

класів і поглиблення на цій основі соціальної поляризації. Основу

вищого класу, становлять підприємці, комерсанти, банкіри, певна

категорія управлінців, представники творчої інтелігенції та ін. Проте

особливість соціального розвитку українського суспільства полягає

в тому, що вагоме місце серед вищого класу займають несистемні

елементи структури, які швидко розбагатіли, стали таким класом на

основі кримінальні, мафіозні структури, корумповані управлінці,

чиновництво, керівники державних господарських підприємств, які

зловживають своїм службовим становищем, використовуючи

суспільне багатство для власного збагачення.

бореться за виживання інший соціальний організм, що слабо

розвивається і саморегулюється, становить основу легітимної

організації суспільного буття і належить до нижчого класу.

Структурні елементи цього класу дуже слабкі, хоча мають у

майбутньому стати основними системними чинниками

саморегуляції як ринкових перетворень, так і соціального

організму, становлення середнього класу, який здійснюватиме

свою трудову діяльність на основі легітимної продукуючої праці,

реалізації власних соціальних інтересів.

23.Соціалівзація особистості та її сутність.

Соціалізація особи — це загальний багатогранний процес

впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою

включення його як дієздатного суб'єкта в систему суспільних

відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники:

• Сукупність ролей і статусів, що їх пропонує

суспільство людині

• Сукупність соціальних інститутів, суспільних

організацій, соціальних

спільностей, у межах яких індивід виконує свої ролі

• Сукупність соціальних цінностей, норм, знань, звичок,

навиків, якостей,

котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі

• Соціальне середовище, яке включає соціальні

інститути і технології ви

робництва, відтворення і передачі культурних зв'язків

• Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими

зв'язана конкретна

людина

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні

суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки

процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. ВНЗ

Організації Дошкільні установи Неформальні об’єднання Сім’я

Школа

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування

особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа-

ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи

необхідне людині для успішної соціалізації.

24.Покажіть які існують погляди на соціалізацію особистості.

Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації

передбачає виокремлення й розмежування в ньому двох

взаємопов'язаних напрямів: змістового та функціонального.

Т. Парсонс в ролі основного механізму соціалізації визначає

пристосування. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію

можна розглядати як складову соціалізації і як її механізм. Тому

розрізняється два види адаптації — психофізіологічна та соціально-

психологічна, що перебувають у взаємозв'язку. Є взаємозв'язок між

поняттями «соціалізація», «становлення» та «розвиток». Якшо під

соціалізацією розуміють процес, у ході якого людська істота з

певними біологічними задатками набуває якостей, що необхідні їй

для життєдіяльності в суспільстві, то в такому розумінні соціалізація

— це процес розвитку людини як соціальної істоти, становлення її

як особистості. З іншого боку, розвиток особистості, ототожнюючи

із соціалізацією, подають як процес входження людини в нове

соціальне середовище та інтеграції в ньому в результаті цього

процесу. Вчинковий підхід до проблеми розвитку і становлення

особистості в соціумі (В. Роменець, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.)

передбачає той факт, що життя як учинок може відбуватися за

умови, коли кожний його прояв, вольовий акт, переживання,

кожна думка будуть формою реалізації вчинкового принципу. Ще

один підхід до розгляду питання про стадії соціалізації —

компромісний — враховує як соціологічні, так і психоаналітичні

погляди на них. Згідно з цим підходом виокремлюють два етапи

соціалізації: первинну (вона охоплює дві стадії: від народження до

початку навчання; від початку навчання у школі до початку

соціальної зрілості й вибору професії) і вторинну (засвоєння

соціальних ролей дорослою людиною у процесі праці, пізнання і

спілкування).

25.Розкрийте природу процесу соціалізації та назвіть його основні

етапи.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у

різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут,

соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури,

соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально

значущі риси особистості. Залежно від віку індивіда розрізняють

чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2.

Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала

(концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості

у період від 17—18 до 23—25 років). 4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації

дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації

підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої

— початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості.

Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації,

дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись

на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми

критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація

дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто

конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з

мотивацією. Отже, соціалізація особистості є специфічною формою

привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх

сферах суспільного життя.

26.Характеристика сучасних моделей соціалізації.

Сучасній науці відомі різноманітні моделі соціалізації.

До головних належать:психоаналітична теорія Зігмунда

Фрейда;теорія "рольового тренінгу" Т. Парсонса, "соціального

навчання" Г. Долларда;П. Скіннера та ін.;"міжособистісного

спілкування" Ч.Х. Куллі, Дж.Г. Міда та ін.;"когнітивна" теорія Е.

Еріксона та ін.

Усі ці моделі уміщують виховання як один із механізмів

соціалізації.Вадою ж вказаних теорій є те, що вони прагнуть

пояснити соціалізацію людської особистості за допомогою одногу

фактору (біологічного, еволюційного, соціального, тощо), тобто

тяжіють до певної однобічності."Людина та її історія - зазначав

видатний соціолог П.Сорокін, - виявляються надто складними

явищами, найскладнішими у світі. Пояснити їх за допомогою

якогось одного принципу - справа безнадійна. Звідси - хибність і

безнадійність усяких моністичних теорій, що роблять спроби

пояснити історію та діяльність людей за допомогою одного

фактора"(10.181).У вітчизняній соціології існує біосоціальна

концепція людини, яка розглядає процес соціалізації з врахуванням

біологічних та соціальних законів. Негативним явищем у

вітчизняній соціології став соціологізаторський підхід до розуміння

природи людини, що став результатом тоталітарної системи

організації суспільства. Людина, за цією теорією, розглядається як

елемент суспільного механізму, причому ігнорується

індивідуальний рівень буття особистості.Але вже в той час з'явилися

педагоги - соціологи Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, які розуміли

соціалізацію як комплексний процес, що врахував би

підпорядкування людини біологічним законам, від яких залежить

життя будь-якого організму.

Таким чином, розглядаючи теорію формування можна

констатувати, що головне психолого-педагогічне завдання

виховання полягає в гармонізації взаємозалежних векторів

особистісного розвитку вихованців - персоніфікації та соціалізації.