62.Соціально-політичне вчення Платона і Аристотеля.

Платон висунув завершену систему політичного устрою

суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три

компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в

кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями

досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина

може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та

закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені

потреби людей, наділити громадян матеріальними благами,

організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і

захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський

егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У

побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про

душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість,

мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає

доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити

особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це

можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ.

Найвищий щабель - філософи-правителі. Другий щабель займають

воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні

забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі

Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні

вищого блага через діяльність.

Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розгляда-

ючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля - це не

просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями —

філумоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом,

музикою, бесідами та спілкуваннями, що породжують відчуття

приємності та задоволення.

Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує

як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці

шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми

інтелектуальними та фізичними можливостями.

Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є поліс

(місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян

юридичне оформлені й підпорядковані спільному інтересу, а сама

людина е «істотою політичною», тобто такою, яка не може існувати

поза полісом, поза межами суспільства. Арістотель класифікував

громадян полісу за майновим станом на клас «надто заможних»,

клас «украй нужденних» та проміжний, або «серединний» клас.

63.Соціологія громадської думки (предмет, основні функції і завдання)

Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає

постійний та глибокий інтерес. Соціологія громадської думки—

спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської

думки як соціальної інституції суспільства, її природу як одного із

станів масової свідомості; структуру, функції і закономірності

функціонування громадської думки, методику та організацію її

дослідження, а також використання громадської думки в

соціальному управлінні, політичній, економічній, ідеологічній

діяльності.

функції:— формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є

не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю

інтересів, цілісністю;

— постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи

суспільства проблем, ситуацій;— її характеризують інтенсивність

поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна

спрямованість;— може виражатися як у вербальних судженнях, так

і в реальній поведінці;— часто є конфліктною.