Тема № 1 «Сутність і види податків»

1. Економічна суть і зміст податків

2. Функції податків та обов’язкових платежів

3. Елементи оподаткування

4. Види податків та податкових платежів, їх класифікація

1. Податок як соціально-економічна категорія виражає основні риси і властивості фінансів у будь-якій економіці ринкового типу. Це – важлива фінансова категорія, що відображає форму економічних відносин держави із суб’єктами господарювання та населенням.

Податки акумулюються в доходах бюджетів різних рівнів, окрім них існують інші обов’язкові платежі, а саме:

Плата передбачає розрахунок платника з державою за використання її ресурсів, якими вона володіє на правах власності. За економічним змістом плата не є податком, тому що не відображає перерозподілу доходів, хоча й має обов’язковий характер і визначається державною власністю на ресурси (плата за воду, за заготівлю деревини тощо).

Відрахування передбачають частково цільове призначення платежів, встановлених відповідно до їх економічного змісту (відрахування на геологорозвідувальні роботи) та вносяться до бюджету. При цьому в загальній сумі доходів бюджету їх цільове призначення розмивається.

Внески мають чітко спрямоване цільове призначення, витрачання коштів не за метою їх стягнення заборонено чинним законодавством. Прикладом можуть бути внески до цільових державних фондів (до Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування). Змінити цільове призначення внесків можна тільки на законодавчій основі. Тому внески, на думку окремих вчених, можна розглядати як цільові податки.

Збори є обов’язковими платежами разового, випадкового характеру, що збираються за місцем події (ринковий збір, збір за паркування автомобілів, готельний збір тощо), не відображають регулярних надходжень і мають незначний обсяг.

Податок - це обов’язків платіж, який встановлений вищим органом державної влади, сплачується юридичними і фізичними особами у встановленому порядку і термінах.

Характерні особливості податку:

• обов’язковість платежу (за порушення встановленого терміну сплати, розміру платежу чи ухилення від сплати передбачається відповідальність платника);

• перехід права власності при сплаті податку (частина коштів із власності підприємства чи громадян переходить у власність держави);

• безоплатний характер (держава не бере на себе зобов’язання надати кожному окремому платнику певний еквівалент його платежу);

• законодавча регламентація (податки є виключно атрибутом держави і базуються на актах вищої юридичної сили);

• відсутність цільового призначення (податки спрямовані на задоволення суспільних потреб, які визначаються державою)

Отже, податки, плата, внески, відрахування, збори є обов’язковими платежами до бюджетів відповідного рівня та цільових державних фондів, встановлюються державою та стягуються згідно з законодавством.

2. Вітчизняна фінансова наука при визначенні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії.

Функції податку - це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття, можна визначити три функції податків: фіскальну, регулюючу та контрольну.

Фіскальна функція спрямована на формування фінансових ресурсів держави шляхом залучення податків. Вона забезпечує об’єктивні умови для формування матеріальної основи функціонування суспільства.

Фіскальна функція забезпечує:

• досягнення максимального можливого балансу між доходами та видатками бюджету держави;

• рівномірний розподіл сум податкових надходжень між сферами бюджетної системи;

• стабілізацію регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій;

• досягнення високого рівня соціальної інфраструктури в державі та рівня соціальних гарантій в окремому регіоні;

• забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров’я, оборони та управління.

З огляду на цю функцію, податки повинні відповідати таким вимогам:

1. рівнонапруженість – надходження податків повинно бути рівномірним протягом бюджетного року:

2. стабільність – визначаються гарантії того, що передбачені законом податкові надходження будуть отримані у повному обсязі;

3. рівномірність – податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях.

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів.

Регулююча функція (розподільчо-регулююча) полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб’єктами і через елементи податку (об’єкт, суб’єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо)держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. За допомогою ціїю функції створюється спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб.

Регулююча функція податків реалізується за допомогою таких інструментів:

• визначення об’єктів оподаткування

• визначення джерел сплати податку

• встановлення ставок податків

• встановлення терміну сплати податку

• надання податкових пільг

• встановлення штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

У складі регулюючої функції податків розглядається і стимулююча функція. Оскільки податки повинні бути також стимулом для розвитку підприємницької діяльності.

Контрольна функція розкривається у тому, що податки є сигналізатором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціально-економічному житті суспільства в результаті розподілу і перерозподілу ВВП. Це створює можливості для використання податків як засобів контролю. Функцію контролю здійснюють податкові органи.

Соціально-економічний характер податків виявляється в одночасному поєднанні усіх трьох функцій.

3. В основі вивчення податкової системи і механізмів оподаткування повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування. Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття.

До основних елементів податку відносять:

Суб’єкт або платник податку - це фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язаннями перед державою.

Термін “платник податку” визначає саме суб’єкт оподаткування. Однак цей суб’єкт здебільшого є тільки проміжною, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником або носієм кожного податку є кінцевий споживач.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це є другий за черговістю елемент оподаткування, адже, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Податкова робота можлива тільки за чітко визначеним об’єктом оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, підлягати обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його вплив на даний об’єкт.

Є два підходи до оцінки об’єкта:

а) кількісний і натуральний;

б) грошовий.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об’єкт оподаткування. Чим більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів і опосередкованим - при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна тощо.

Джерело сплати податку - це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам). У цілому правомірним є пов’язування джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати. Джерелом можуть виступати:

• доходи платника податку, отримані в різних формах;

• частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу;

• позика як джерело сплати;

База оподаткування - законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку;

Масштаб вимірювання - це та одиниця, яка береться в основу виміру об’єкта оподаткування (грошова одиниця для прибуткового податку, одиниця вимірювання площі для земельного податку);

Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому -кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах: 1) у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників; 2) у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

Встановлення податкових ставок є найважливішою та найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість стирок може порушити як фіскальну значущість, так і економічну дію того чи іншого податку. Встановлення ставок податків ґрунтується на емпіричному методі, економіко-математичному моделюванні та інтуїтивному методі.

За допомогою інтуїтивного методу - ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворців.

Сутність емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіскальну функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існуючого досвіду оподаткування з урахуванням забезпечення видатків держави і впливу кожного податку на фінансові ресурси платників. При накопиченні емпіричних даних про фінансовий стан держави та платників податків ставки оподаткування можуть коригуватися.

Сутність методу економіко-математичного моделювання полягає в розробці математичної моделі, яка враховує економічні інтереси держави та платника, а також певні фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншого податку. Цей метод орієнтовано на економічну функцію податків, тому що одним із критеріїв оптимізації податкової ставки виступає рівень впливу податку на поведінку платника. Одночасно враховується і фіскальне значення податку за допомогою введення в модель певних обмежень.

За будовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування. Вони є: фіксовані - встановлені в конкретних сумах, відносні - визначені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

Процентні ставки встановлюються тільки до об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони, в свою чергу, поділяються на три види: пропорційні, прогресивні та регресивні.

Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільш відповідають принципу рівності платників.

Прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає відповідно до збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Професія шкали оподаткування може бути простою та ступінчастою. При простій підвищені ставки застосовуються до всього об’єкта оподаткування. При ступінчастій шкалі прогресії підвищені ставки застосовуються не до всього об’єкта оподаткування, а тільки до тієї його величини, що перевищує інтервальні обмеження.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання.

У практиці оподаткування прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні - у вигляді прогресивно-регресивного й регресивно-прогресивної шкали ставок.

Податкова квота - це частка податку доходів платника. Вона може бути визначена в абсолютному та у відносному вираженні. Податкова квота характеризує рівень оподаткування. З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак, тоді значно зменшується податковий вплив і можливість використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Податкові пільги - це законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового пресу.

Існує чотири види пільг:

• повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;

• повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду діяльності або об’єкта оподаткування;

• пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;

• зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту;

Норма оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази.

Податкові канікули - відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом певного періоду.

Податкове право - сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків.

Податковий звіт - документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом.

Податковий період - термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

Податковий кредит - термінова відстрочка податку, який належить до сплати підприємством у бюджет в календарному році.

Податковий тиск - відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту;

Податкове розслідування - виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів оподаткування;

Ухилення від сплати податків - дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або повного приховування їх;

Податкові правовідносини - суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і урегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права.

Згідно Податного кодексу України під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

• платники податку;

• об’єкт оподаткування;

• база оподаткування;

• ставка податку;

• порядок обчислення податку;

• податковий період;

• строк та порядок сплати податку;

• строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

4. Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Податки можна класифікувати за певними ознаками: