6. Податкова система: поняття і основи побудови.

Податкова система – сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.Система оподаткування – механізми нарахування, сплати податків та організація контролю за порушенням податкового законодавства.Принципами організації системи оподаткування України є:

• стимулювання НТП;

• стимулювання інвестиційної активності;

• обов’язковість;

• рівність;

• рівнозначність та пропорційність;

• єдиний підхід;

• доступність.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через основні складові податкової системи — податки, пільги і фінансові санкції, принципи, форми і методи оподаткування, обов'язки і відповідальність — держава ставить єдині вимоги до ефективного господарювання в державі.

Важливою складовою податкової системи є принципи її побудови, які розробляються на основі загальних принципів оподаткування, вироблених фіскальною теорією і практикою.

До основних принципів побудови податкової системи належать:

• Єдність, або єдина законодавча та нормативно-правова база;

• Стабільність податкового законодавства;

• Раціональність та оптимальність податкової системи

• Максимальна ефективність податкової системи

• Єдиноначальність та центалізація управління податковою системою

• Організаційно-правова побудова та організація податкової системи

• Цільове надходження податків у відповідні бюджети

7.Економічна необхідність і роль страхування. Система страхових фондів

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов’язані з присутністю постійних ризиків (природні, фінансові та інші) внаслідок яких фізичним чи юридичним особам може бути завданий збиток. Можливо два варіанти:

1. Збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що знаходяться в обігу даного суб’єкта (від основног призначення).

2. Створення спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків-резервних страхових фондів.

В свою чергу, створення цих фондів може здійснюватись у трьох формах:

-  фонди самострахування – засновуються на індивідуальній відповідальності і полягає в тому, що кожна особа (фіз., юрид. ) формує власні страхові фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма.

-      централізоване страхове забезпечення – на державній відповідальності і передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів, при цьому, частина цих коштів виділяється в окремі фонди (резервний фонд Кабміну).

-      колективні страхові фонди (страхування) – на солідарній відповідальності учасників цих фондів і полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків всіх учасників фонду, а відшкодування збитків проводиться для тих, хто їх зазнав внаслідок певних подій чи обставин.

Основними суб’єктами страхування виступають страховик, страхувальник та застрахований.

Страховик – це (юр. особа) спеціалізована організація – страхова компанія – яка проводить страхування.

Страхувальник – юридична або фізична особа, яка сплачує страхові внески (платежі) і вступає у конкретні страхові відносини із страховиком.

Застрахований – це особа якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку.Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових засобів для покриття збитків, спричиненими несприятливими чи ризиковими подіями.Він залежить від багатьох чинників, серед яких виділяють:

— теоретико-методологічні концепції формування фонду;

— стан розвитку економіки;

— співвідношення між формами власності;

— методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

— традиції населення;

— міжнародні відносини тощо.

Фонди самострахування — це організаційно відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Недоліком системи самострахування є те, що змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика, який створюється за рахунок великої кількості його учасників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження.

Страховий захист може бути забезпечений лише за наявності ресурсів, які зосереджуються для цих цілей у страховому фонді суспільства. Так, з'являється об'єктивна необхідність формування страхового фонду для збереження збалансованості пропорційного розвитку суспільного виробництва, зменшення збитків унаслідок виникнення ризикових ситуацій.

Страховий фонд як сукупність натуральних та грошових резервів, сформується за рахунок частини валового внутрішнього продукту (ВВП), який у результаті розподілу та перерозподілу трансформується у фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди створюються для відшкодування збитків і належать до фондів нагромадження.