2.Податки як фінансова категорія, їх економічна сутність і призначення

Податки – дуже складна фінансова категорія, яка здійснює вплив на всі економічні явища та процеси. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною.

Сутність податків як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками в бюджет відповідного рівня чи в державні цільові фонди, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування.

В умовах розвитку ринкової економіки податки стають об’єктивними елементами фінансових відносин між державою та юридичними та фізичними особами. За допомогою податків здійснюється перерозподіл ВВП в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості. Незалежно від об’єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. За своїм економічним змістом податки – основний інструмент державного розподілу і перерозподілу доходів та фінансових ресурсів.

Податок – фінансові відносини між державою та платниками податків з приводу примусового відчудження частини знов утвореної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій. Податковий Кодекс України трактує податок як обов’язковий безумовний платіж платника до відповідного бюджету.Серед форм оподаткування виділяють поняття збору (плата, внесок) – це обов’язковий платіж платника до бюджету за отримання ним спеціальної вигоди або внаслідок вчинення для них державними органами значимих дій.

Призначення податків і податкових платежів у бюджет полягає в тому, щоб покривати витрати держави з утримання держуправління, оборони країни, вирішення економічних і соціальних завдань, а також створювати умови для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

3.Міжнародна валютна система. Валютний ринок та його регулювання

Міжнародна валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Міжнародна валютна система містить ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки й міжнародні валютно-фінансові організації. Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Другим елементом міжнародної валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Розрізняють валютні курси фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі).

Валютний ринок — система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних й іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів. Основними суб'єктами цих відносин є: фізичні та юридичні особи, зайняті зовнішньоекономічною діяльністю; некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; посередники (окремі брокери, брокерські фірми), які за свої операції отримують комісійну винагороду; державні установи (насамперед, центральні банки та державні скарбниці окремих країн)Серед суб'єктів валютного ринку провідна роль належить транснаціональним банкам, які здійснюють готівкові та безготівкові міжбанківські операції. Тому ці банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу. Об'єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви тощо) в іноземній валюті.

Валютне регулювання — діяльність державних органів щодо регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, впливу на валютний курс національної валюти, а також контролю за валютними операціями, в тому числі за використанням іноземної валюти. Метою валютного регулювання є урівноваження платіжних балансів, стабілізація валюти, підвищення ефективності економіки та здійснення її структурної перебудови, стимулювання господарської діяльності й боротьба з інфляцією. Конкретнішими цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості тощо. Головний об'єкт валютного регулювання — валютний курс національної грошової одиниці, зміна якого істотно впливає на зовнішню торгівлю, платіжний баланс країни, заборгованість та інші явища і процеси.При регулюванні валютних курсів широко використовують методи девальвації та ревальвації національної валюти, про які йшлося при з'ясуванні методів боротьби з інфляцією.Регулювання валютних курсів здійснюють за допомогою таких методів, як валютна інтервенція, валютні обмеження, нормування вивезення валюти для туристів, які виїжджають за кордон, введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу, політики відсоткових ставок, які впливають на рух валютних цінностей, що не пов'язані з міжнародною торгівлею товарами і послугами, та іншими заходами.