Формування мовних повідомлень за правилами і по зразках. Способи стиску інформації в пристроях вводу-виводу мовних повідомлень.
Модель мови. Пристрої введення - виведення (УВВ) мовної інформації відносяться до поєднаним периферійних пристроїв.
Існують декілька методів аналізу мови. Першим був застосований метод попередньої візуалізації мовлення. При цьому аналізуються оптичні зображення губ оператора. Цей метод побудований на досвіді мови спілкування глухонімих і тяжіє до біоніці. Другий метод - метод аналізу коливань голосових зв'язок, що знімаються з допомогою лорінгофона. Він, як і перший метод, тяжіє до біоніці і придатний до роботи в умовах сильних звукових перешкод, наприклад, в кабіні літального апарату, поблизу прокатного стану. Третій метод аналізу - аналіз спектральних характеристик мовлення - енергетичних, частотних, часових і амплітудних спектрів. Цей метод розглянемо докладніше в застосуванні до розпізнавання окремих слів, наприклад, команд управління.
Структурна схема аналізатора мови. Аналізатори підрозділяються на два основних класи: аналізатори сигналів і аналізатори повідомлень. У аналізаторах сигналів досягається стиск (компресія) інформаційного потоку сигналів з мікрофона (105 біт / c) за рахунок обліку акустичних і статистичних характеристик мовного сигналу без звернення до його смислової функції.
Малюнок 1.67 - 3 етапи процесу введення мовного повідомлення
Системи мовного спілкування будуються на базі спеціалізованих мовних процесорів
Принципи ієрархічної організації пам'яті еом. Роль взу в ієрархічній структурі пам'яті сучасних еом
Різні види пам'яті утворюють ієрархію, на різних рівнях якої розташовані пам'яті з різними часом доступу, складністю, вартістю та обсягом. Можливість побудови ієрархії пам'яті викликана тим, що більшість алгоритмів звертаються в кожний проміжок часу до невеликого набору даних, який може бути поміщений у швидшу, але дорожчу і тому невелику, пам'ять (див. en: locality of reference). Використання швидшої пам'яті збільшує продуктивність обчислювального комплексу. Під пам'яттю в даному разі мається на увазі пристрій (пристрої) зберігання даних в обчислювальній техніці або комп'ютерна пам'ять.
При проектуванні високопродуктивних комп'ютерів і систем необхідно вирішити безліч компромісів, наприклад, розміри і технології для кожного рівня ієрархії. Можна розглядати набір різних пам'ятей (m1, m2, …, mn), що знаходяться в ієрархії, тобто кожен mi рівень є як би підлеглим для mi-1 рівня ієрархії. Для зменшення часу очікування на вищих рівнях, нижчі рівні можуть готувати дані укрупненими частинами з буферизацією і, після наповнення буфера, сигналізувати верхньому рівню про можливість отримання даних.
Часто виділяють 4 основних (укрупнених) рівня ієрархії:
Внутрішня пам'ять процесора (регістри, організовані в регістровий файл і кеш процесора).
ОЗП системи (RAM) і допоміжних карт пам'яті.
Накопичувачі з «гарячим» доступом (On-line mass storage) — або вторинна комп'ютерна пам'ять. Жорсткі диски і твердотільні накопичувачі, які не потребують тривалих (секунди і більше) дій для початку отримання даних.
Накопичувачі, що вимагають переключення носіїв (Off-line bulk storage) — або третинна пам'ять. Сюди відносяться магнітні стрічки, стрічкові і дискові бібліотеки, які потребують тривалого перемотування або механічного (або ручного) перемикання носіїв інформації.
Концепция многоуровневой памяти
Известно, что память ЭВМ предназначена для хранения программ и данных, причем эффективность работы ЭВМ во многом определяется характеристиками ее памяти. Во все времена к памяти предъявлялись три основных требования: большой объем, высокое быстродействие и низкая (умеренная) стоимость.
Все перечисленные выше требования к памяти являются взаимно-противоречивыми, поэтому пока невозможно реализовать один тип ЗУ, отвечающий всем названным требованиям. В современных ЭВМ организуют комплекс разнотипных ЗУ, взаимодействующих между собой и обеспечивающих приемлемые характеристики памяти ЭВМ для каждого конкретного применения. В основе большинства ЭВМ лежит трехуровневая организация памяти: сверхоперативная (СОЗУ) — оперативная (ОЗУ) — внешняя (ВЗУ). СОЗУ и ОЗУ могут непосредственно взаимодействовать с процессором, ВЗУ взаимодействует только с ОЗУ.
СОЗУ обладает максимальным быстродействием (равным процессорному), небольшим объемом (105 — 107 байтов) и располагается, как правило, на кристалле процессорной БИС. Для обращения к СОЗУ не требуются магистральные (машинные) циклы. В СОЗУ размещаются наиболее часто используемые на данном участке программы данные, а иногда — и фрагменты программы.
Быстродействие ОЗУ может быть ниже процессорного (не более чем на порядок), а объем составляет 105 — 107 байтов. В ОЗУ располагаются подлежащие выполнению программы и обрабатываемые данные. Связь между процессором и ОЗУ осуществляется по системному или специализированному интерфейсу и требует для своего осуществления машинных циклов.
Информация, находящаяся в ВЗУ, не может быть непосредственно использована процессором. Для использования программ и данных, расположенных в ВЗУ, их необходимо предварительно переписать в ОЗУ. Процесс обмена информацией между ВЗУ и ОЗУ осуществляется средствами специального канала или (реже) — непосредственно под управлением процессора. Объем ВЗУ практически неограничен, а быстродействие на 3 — 6 порядков ниже процессорного.
Схематически взаимодействие между процессором и уровнями памяти представлено на рис. 5.1.
Следует помнить, что положение ЗУ в иерархии памяти ЭВМ определяется не элементной базой запоминающих ячеек (известны случаи реализации ВЗУ на БИС — "электронный диск" и, наоборот, организация оперативной памяти на электромеханических ЗУ — магнитных барабанах), а возможностью доступа процессора к данным, расположенным в этом ЗУ.
При организации памяти современных ЭВМ (МПС) особое внимание уделяется сверхоперативной памяти и принципам обмена информацией между ОЗУ и ВЗУ.