83. Прийняття Конституції України

Тільки в 1996 р. Верховна Рада приймає Конституцію України. Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежної України, яка стала невід’ємною частиною європейського та світового співтовариства. З прийняттям конституції завершилося формування законодавчої , виконавчої і судової влади в Україні. Главою держави є президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання її Конституції, прав і свобод громадян. Конституція визначає всі основні засади та напрямки внутрішньої і зовнішньої політики України, орієнтири подальшої її розбудови як демократичної, соціальної і правової держави. Остаточно змінено було політичні і соціально-економічені основи нашого суспільства.

84. Релігійне життя сучасної України

Відродження духовності значною мірою пов’язане з відродженням релігії і церкви у нашій державі. Значною мірою цьому сприяв закон „Про свободу совісті та релігійні організації”, а також нова Конституція України, яка гарантує свободу світогляду і віросповідань. В останні роки з’явилась значна кількість релігійних громад, відновлюють діяльність старі храми, будуються нові культові споруди. Відродженню релігії сприяло зняття заборон на релігійне життя, різке загострення суспільних проблем, часткова втрата старих ідеологічних орієнтирів, повернення до традиційних цінностей.

Проте як і в попередні роки, для церковного життя характерна його політизація. Міжконфесійні конфлікти додають напруженості в суспільстві.

Важливою подією в суспільно-політичному і духовному житті був державний візит у 2001 р. в Україну глави Ватікану – Папи Римського Івана- Павла II. Його візит став закликом до порозуміння, до процесів єднання віруючих усіх конфесій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнськими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допоможуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.

85 Роль української діаспори у розбудові держави

Поняття «діаспора» (грец. διασπορά «розпорошення», «розсіяння») виникло у євреїв, яких, розпорошених по світу та існуючих поза своєю первісною батьківщиною, здавна сукупно так іменували.

Сучасна українська діаспора на рівні з єврейською належить до світової, має значний потенціал у сприянні Українській державі в інтеграції до глобального світу, підвищенні її конкурентоспроможності в нових реаліях. Українська діаспора не є унікальним явищем – це живий організм, який зазнає впливів та змін, зумовлених рядом економічних, політичних та культурних чинників. Українська діаспора вписується в загальну світову діаспору та міграційну мозаїку, з властивими для неї внутрішніми суперечностями, конфліктами різних міграційних хвиль, трансформаційними та асиміляційними процесами.Донедавна в українській міграції називали три хвилі переселенського руху:Перша – економічна – з початку 70-х років ХІХ ст. до початку Першої Світової війни.Друга – економічно-політична – період між двома світовими війнами (1917-1939 рр.).Третя – політична – роки Другої Світової війни та повоєнний період.У середині 90-х років ХХ століття виникла четверта – новітня хвиля українськоїтрудової міграції, яка переростає в еміграцію. Парадоксальність новітньої економічної міграції та еміграції полягає в тому, що коли перша хвиля переселення українців припала надобу бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі. Не було б перших трьох попередніх хвиль еміграції, напевно зараз ми змогли б говорити про Україну, як незалежну державу. Цей емігрантський рух виконав свою головну роль – здобув Незалежну Україну. Перші емігранти 100 років тому були переважно малограмотні – виконували в країнах їхнього переселення некваліфіковану, найважчу роботу. Теперішня міграція, її найбільша частина – це люди з вищою освітою або висококваліфіковані спеціалісти. Отже сьогодні українська міграція добре сприяє цілеспрямованій політиці розвинених країн із залученням висококваліфікованої робочої сили. Однак значна частина освічених українських людей змушена виконувати низькооплачувану, некваліфіковану роботу, аби більш-менш забезпечити своїм сім'ям нормальне життя. На зароблені за кордоном гроші одного українця чи українки утримується в Україні ціла сім'я (3-4 чоловік).

Трудову міграцію можна назвати як "кругова міграція", адже 80 % мігрантів мають намір повернутися в Україну, 70 % із мігрантів мають в Україні сім'ю, тому першочергове завдання для них – заробити грошей, придбати в Україні квартиру, оплатити навчання дітей або започаткувати власний бізнес.Розвиток українських діаспорних мереж сприяє посиленню впливу діаспори на прийняття політичних рішень в країнах проживання. Прикладом активної політичної діяльності, потенціал української діаспори проявився під час т.з. помаранчевої революції, визнання рядом країн Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. Лобіювання інтересів українства є характерним для традиції діяльності українських діаспорних громад Європейського Союзу. Враховуючи, що досягнення високих критеріїв ЄС у сфері демократизації суспільства є однією з головних умов євроінтеграції, поширення європейської практики у цій сфері завдяки представникам української діаспори позитивно впливає на утвердження демократії в Україні, відповідність держави критеріям цінностей та вимогам ЄС.Також важливим чинником розвитку України з країнами ЄС є потенційні економічні можливості української діаспорної мережі. Підприємці з числа української діаспори своєю економічною діяльністю сприяють інтеграції історичної Батьківщини в сферу міжнародної торгівлі, виступають посередниками налагодження зв'язків між підприємцями України та країнами проживання. Активізація економічної взаємодії України з діаспорою підвищує інвестиційну привабливість України, сприяє розвитку систем платежів, банківських переказів, банківської системи в Україні. Частина представників т. з. "четвертої хвилі (поки-що не дуже великої) вже не є бідними заробітчанами, а мають власні підприємства в країнах проживання, бажають вкладати фінансові активи в українську економіку. Найбільшого успіху, як посередника між Україною та Європейським Союзом, діаспора досягла в культурній сфері – фестивалі, дні української культури, культурна продукція спільного виробництва за участю діаспори ілюструє цивілізаційну спільність між Україною та країнами ЄС.

На етапі відновлення держави Україна дуже важливо ефективно використати накопичений Діаспорою величезний капітал знань та можливостей. Європейський Конгрес Українців та Світовий Конгрес Українців зі свого боку бере активну участь у виробленні стратегій взаємин України та діаспори. Це виготовлення спільних меморандумів між урядом України та СКУ.

Проведення спільних міжнародних конференцій під назвою "Діаспора, як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті 2006 р-2008 р.".У цьому випадку Європейський Конгрес Українців виступає співорганізатором разом з Міжнародним Інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою національного Університету "Львівська Політехніка". Головні положення прийнятих рішень виходили із того, що українська діаспора – це потенціальний фактор суттєвого впливу на державотворчі процеси в Україні, дієвий інструмент політичного, економічного та культурного впливу в країнах проживання і, звичайно, це потужний засіб утвердження позитивного іміджу Української держави вміжнародній спільноті.Україна здійснює політику стосовно української діаспори, дотримуючись принципу недоторканності кордонів і цілісності держав. На жаль, на сьогодні українська держава не має достатніх фінансових засобів, щоб задовольнити всі прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя, про повернення в Україну.

Перщочерговим завданням будівників світового українства є відкриття України Діаспорі. Узаконення подвійного громадянства може стати першим, дуже потрібним кроком з української сторони, але з часом потрібні будуть також дії зі сторони Діаспори. Обі сторони мають бути свідомими, що в плані визначення суті "українства" їх інтереси можуть бути не сумісними. Україна є в першу чергу державою, тому її інтерес завжди буде у зміцненні власних інститутів державності. Діаспора є зорганізованою етнічною спільнотою, яка по своїй суті є поза-державною, тому інститути державності (навіть якщо це української держави) можуть протирічити її інтересам.

Сьогоднішня криза цілеспрямованості є скоріше викликом Україні відкритися перед діаспорними українцями, аніж реальною загрозою існуванню Діаспори. Якщо українська еліта на таку відкритість наважиться вона може в перспективі декому в Діаспорі перетворити Україну із концептуально-емоційної батьківщини на реальну – а з цього майбутнє України лише виграє. україна політика культура

Размещено на Allbest.ru

106