
- •Античні міста-держави Північного Причорномор’я
- •Суспільно-політичне і економічне життя східнослов’янських племен доби перших державних утворень і Київської Русі (IV – перша половина хііі ст.)
- •Культура Київської Русі
- •Розвиток Галицько-Волинської держави
- •6. Устрій, господарство, побут українських земель в складі Литви
- •Кревська унія
- •Люблінська унія
- •Берестейська унія та її вплив на розвиток українського державотворення в майбутньому
- •Постать Дмитра Вишневецького як державника України
- •Постать Петра Сагайдачного в історії України
- •Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну
- •Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини
- •14. Перші кроки дипломатичної служби Богдана Хмельницького
- •15. Формування збройних сил Гетьманщини
- •16. Козацька старшина як українська політична еліта доби Гетьманщини
- •17. Підготовка українсько-московського союзу
- •18. Статті Богдана Хмельницького 1654 року
- •19. Березневі статті 1654 року
- •20. Віленське перемир"я 1656 року
- •21. Підготовка українсько-шведсько-угорського союзу в 1656-1657 роках
- •22. Постать Юрія Немирича в історії України
- •23. Гадяцький трактат 1658 року
- •24. Конотопська битва в історії України
- •25. Переяславський договір 1659 року
- •26. Чорна рада 1663 року
- •27. Московські статті 1665 року
- •28. Андрусівський договір 1667 року
- •29. Гетьман Петро Дорошенко
- •30. Батуринський переворот 1672 року
- •31. Гетьманування Івана Самойловича
- •32. Постать Івана Сірка в історії України
- •33. Обрання Івана Мазепи на гетьманство
- •34. Полтавська битва в історії України
- •35. Нова Січ
- •36. Гетьманування Кирила Розумовського
- •37. Друга Малоросійська колегія
- •38. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року
- •39. Участь українського козацтва в освоєнні Слобожанщини та Кубані
- •40. Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства
- •41. Українські землі в складі Австрійської імперії
- •42. Українська культура в добу Гетьманщини
- •43. Входження українських земель до складу Російської та Австрійської імперій.
- •44. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині хіх ст.
- •45. Суспільно-політичний рух в українських землях в другій половині хіх ст.
- •46. Постать Миколи Міхновського в історії України
- •47. Український національно-визвольний рух під час Першої російської революції
- •48. Вплив українців Петрограду на революційні події 1917 року
- •49. Українізація російської армії
- •50. Центральна рада в боротьбі за відродження української держави. Ііі і іу Універсали
- •51. Берестейський договір 1918 року
- •52. Гетьманський переворот
- •53. Відновлення Української Народної Республіки. Директорія унр
- •54. Селянські повстання проти більшовицького режиму
- •55. Радянська Росія і демократична Україна: проблема взаємовідносин
- •56. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях
- •57. Злука зунр і унр. Акт Соборності
- •58. Варшавський договір 1920 року
- •59. Зимовий похід 1921 року
- •60. Входження усрр до складу срср
- •61. Суспільно-політичне і культурне життя українського народу в 20-ті роки
- •62. Становлення адміністративно-командної державної системи управління
- •63. Насильницька колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933 років та його наслідки
- •64. Суперечливий характер культурного будівництва на Україні в 30-роки
- •65. Згортання українізації
- •66. Коренізація в урср
- •67. Українізація поза межами усрр
- •68. Конституція урср 1937 року
- •69. Проголошення Карпатської України самостійною державою
- •70. Включення Галичини і Волині до складу урср
- •71. Приєднання до урср Північної Буковини та Південної Бессарабії
- •72. Україна в загарбницьких планах фашистської Німеччини
- •73. Оборонні бої на території України в 1941-1942 роках
- •74. Відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року
- •Звіт з національних зборів українців Західної України які відбулися дня 30 червня 1941. (Жовківські вісті, Орган Українських Націоналістів, 10 липня 1941)
- •75. Діяльність комуністичного та націоналістичного підпілля
- •76. Боротьба оун і упа проти гітлерівського і сталінського режимів за відродження української незалежної держави
- •77. Демократичні процеси в Україні після смерті Сталіна, їх суперечливий і непослідовний характер
- •78. Загострення соціальних проблем радянського суспільства. Неосталінізм
- •79. Духовне життя українського народу в 70-80 рр.
- •80. Застійні явища в науці, літературі та мистецтві. Опозиційний рух
- •81. Основні напрямки перебудови м. Горбачова та її наслідки
- •82. Проголошення незалежності України
- •83. Прийняття Конституції України
- •84. Релігійне життя сучасної України
- •85 Роль української діаспори у розбудові держави
37. Друга Малоросійська колегія
Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив політик і полководець граф Румянцев-Задунайський Петро Олександрович.
У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина 2 наполегливо рекомендувала:
знищити всі залишки української автономії;
закріпачити селян;
здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;
усіляко збільшувати збір податків з селян.
Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати вовчі зуби і вовчий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».
Щодо козацької старшини Рум'янцеву рекомендувалося вживати надійний метод «батога і коржика»— жорстоко карати за всі вияви автономіських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади.
Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:
1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини— скасовано українські козацькі полки;
протягом 1781—1783рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва;
замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком;
1783 остаточно покріпачено українських селян;
1785 року на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»;
1786 року проведено секуляризаці монастирських маєтків.
38. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року
З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні.
Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.
Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років.
Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії.
Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ. П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) – останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку.
Займав різноманітні посади у козацькому війську: 1752 – похідний полковник, 1754 військовий осавул, 1762 – кошовий отаман, 1763 – військовий суддя, 1764-1765 – кошовий отаман на Запоріжжі. Неодноразово їздив у Петербург відстоювати військові та адміністративно-територіальні права запорізького козацтва від зазіхань царських чиновників, дбав про розвиток хліборобства і торгівлі на Запоріжжі.
Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря (нині Архангельська обл. Росії) понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери (у кам’яному мішку). У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в’язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір’ї Соловецького монастиря. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.
У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство).
У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.