Тема 8. Внутрішній аудит.

1. Принципи професійної етики внутрішнього аудиту.

Чесність – створення довіри і фундамент надійності професійного судження.

Незалежність – статус відділу внутрішнього аудиту в організації; незалежність від тих осіб, чию роботу перевіряє, незалежність у своїх судженнях від головного внутрішнього аудитора.

Об'єктивність – неупередженість ставлення до об'єкта перевірки, до окремих осіб, які можуть мати певний інтерес до роботи.

Майстерність і компетентність – наявність спеціальних теоретичних знань і практичного досвіду.

Конфіденційність – цінність і право власності на інформацію, яку отримують у процесі своєї професійної діяльності і не розкривають цієї інформації іншим особам без відповідного дозволу або роблять це лише у виняткових випадках.

Принцип відокремленості – відсутність вимагання виконання своїх рекомендацій і не відповідальний за організацію їх впровадження і результати; не бере участі і не несе відповідальності за коректування виявлених відхилень.

Принцип адекватності використання аудиторських процедур – використання потрібних аудиторських прийомів для добору необхідних свідчень про об'єкти аудиту.

Принцип відповідальності за наданий висновок перед керівництвом чи власниками.

Принцип поінформованість клієнта – надавання повної інформації про результати перевірки керівництву чи власникам.

2. Організаційні принципи внутрішнього аудиту.

Принцип однаковості – кожна аудиторська перевірка здійснюється за однією, офіційно встановленою процедурою, що забезпечує впорядкованість, однозначність і порівняння.

Принцип системності – планування і проведення аудиторських перевірок за різними процесами системи здійснюється з урахуванням встановленого їх структурою взаємозв'язку.

Принцип документального оформлення – проведення аудиторської перевірки документально оформляється для того, щоб забезпечити зберігання і порівняння інформації про фактичний стан.

Принцип попередження – аудиторська перевірка планується, і персонал підрозділу, який проходить аудиторську перевірку, попереджається завчасно про цілі, ділянки, терміни і методи проведення аудиторської перевірки з тим, щоб забезпечити аудиторам необхідний рівень довіри і виключити можливість ухилення персоналу від надання і демонстрації всіх даних, які вимагаються.

Принцип регулярності – аудиторські перевірки проводяться з певною періодичністю з тим, щоб усі процеси системи і всі підрозділи організації були об'єктом постійного аналізу і оцінювання з боку керівництва організації.

Принцип незалежності – особи, що проводять аудиторські перевірки, не несуть прямої відповідальності за діяльність, що перевіряється, і не повинні залежати від керівництва підрозділу, з тим, щоб виключити можливість необ'єктивних і упереджених висновків аудиторських перевірок.

Принцип відкритості – результати кожної аудиторської перевірки носять відкритий характер.

Тема 9. Аудиторські звіти.

1. Стиль формулювання видів аудиторського висновку.

2. Теоретичні аспекти складання аудиторського звіту і висновку.

Аудиторський звіт (далі АЗ) – результати перевірки з описом виявлених порушень, помилок, відхилень, з оцінкою стану БО. Правила складання АЗ:

• довільна форма для замовника, не підлягає оголошенню;

• коректність і доброзичливість висловлених зауважень, які повинні супроводжуватися конкретними рекомендаціями відносно усунення вказаних недоліків і запобігання їм надалі;

• характер і об'єм  різний залежно від об'єму перевірки, завдань аудиту, особливостей підприємства-замовника.

АЗ складається в 2 екзем., один – клієнтові, другий – АФ як звітний документ про виконану роботу.

Для користувачів публічної ФЗ аудитор готує чіткий аудиторський висновок (далі АВ) про перевірену ФЗ, відповідності її в усіх істотних аспектах вимогам про порядок складання ФЗ і принципам БО. АВ складається в 2 екземплярах українською мовою, вартісні показники – у валюті України, виправлення в змісті не допускаються.

Рекомендаційні вимоги складання АВ:

• звітні матеріали повинні відповідати умовам договору і техніці проведення аудиту;

• дотримання конфіденційності АЗ і аналітичної частини ув'язнення;

• логічність, зрозумілість, тактовність записів;

• достовірність і однозначність висловлених суджень;

• культура оформлення документів;

• виділення при значному об'ємі висновку розділів і підрозділів.