20. 3Начення цехової організації. Торгові гільдії.

Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформував цеховий лад у містах. Цех – це територіальне об'єднання ремісників однієї спеціальності, переважно у межах одного міста, що монополізували виробництво і збут певних видів продукції на відповідній території. Цехи мали строгу ієрархічну структуру: учень (7 років підготовки), підмайстер (10–12 років), майстер, цехова старшина на чолі з старостою. Перехід на кожну нову ступінь був утруднений професійним і майновим цензом. Так підмайстер, що претендує на звання майстра (тобто на право мати власну майстерню, учнів і продавати свою продукцію на ринку), повинен був виконати із свого матеріалу екзаменаційний виріб (шедевр), після чого дати банкет членам цеху, і тільки тоді він сам ставав його повноправним членом. Крім того, існували цехи зі строго обмеженою кількістю членів, де заміщення посади майстра могло відбутися тільки після смерті попереднього майстра.

Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у військовій, оборонній справі. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний тощо). Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу.

Для запобігання конкуренції інших міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Тому за неякісні вироби паризьких пекарів, наприклад, ставили до ганебного стовпа. Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII—XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес.

За прикладом ремісничих цехів й з тих самих причин торговці (купці) об'єднувалися у професійні корпорації – гільдії. Так са­мо, як і цехи, гільдії, захищаючи інтереси купецтва, одночасно регламентували ціни на товари, встановлювали еталони їх якості тощо, залишаючи середньовічному купцеві відносно невелику свободу вибору. Проте купці тримали у своїх руках органи місь­кого самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, воєнно-поліційний апарат.

21.Економічна роль феодального міста у становленні ринку. Комунальні революції.

Починаючи з X—XI ст., відбувається процес відокремлених ре­месла від с/г та зростання ролі міських поселень. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст стає важливою рисою гос­подар розвитку в цей період. Змінюється і правовий статус міста.

У попередній пе­ріод міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, яким належала земля, на якій виникало місто, до­ступ у них був обмежений, а населення обкладалося повинностями на користь феодала. Усе це викликало невдово­лення міщан і призвело до комунальних революцій.

Населення міст, що досягли певної ек ваги, починає боротьбу за звільнення від влади зе­мельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася на боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до ви­купу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. В Італії виник ряд міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флорен­ція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; у Німеччині — ім­перські міста — Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про форм міського самоврядування та соц-ек самостійності городян. Гол перемога міщан полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежнос­ті. Це створювало сприятливі умови для ефект розвитку ремесла та торгівлі.