57. Теоретичні основи та методологічні особливості маржиналізму.

В ост 1/3 XIX ст. в ек теорії виникла нова те­чія — маржиналізм, яка згодом стала визнача напрямом роз­в ПЕ. Об'єктивна зумовленість її появи поля­гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспі-ек житті розвинутих країн Заходу під впливом НТП: перехід ек в монополістичну стадію розв, формув складніших форм госп-ня та взаємовідносин між виробником і спожчем, інтенсив процес розшир ринку поза нац-ні межі. Якісні зруш, що мали місце в хар-рі та структурі, методах управління ек діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сф спож, потребували переоцінювання багатьох теорет поло­жень «класичної школи», формув нової парадигми для пояс­нення процесів та явищ сусп-ек практики.

Осн ідея —дослідж гранич ек величин як взаємозв'яза­них явищ ек системи на різних рівнях — фірми, галузі, на­ц ек-ки. Такий підхід уможливив застосув нових методів аналізу, що дали змогу визначити гранич величини для хар-ки змін, що відбува-ються в ек житті.

58. Основні етапи здійснення маржинальної наук революції.

Пояснюючи суть цієї “революції” треба відзначити, що маржиналізм ґрунт на нових методах ек аналізу, що дозволяє застосов граничні величини для хар-ки змін у явищах, що відбуваються. Етапи: 1) 70–80-ті р. XIX ст. – узагал ідеї маржинального ек аналізу у працях К. Менгера і його учнів, а також в Джевонса і Вальраса. Найбільше визнання здобув К. Менгер, який очолив «австрійську школу» маржиналістів. Його школа виступала проти істор і соціологіч підходів в ек теорії, обстоюючи «чисту ек науку». При цьому, т. гранич корисності товару проголошувалась осн умовою визнач його вартості, а сама оцінка корисності визнавалась психологіч характеристикою з позиції конкрет людини. Погляди захищала австр школа, ідеї якої виклав О. Бем-Баверк у «Основи т. цінності господарських благ». Провідну роль теорії мають поняття, як корисність і цінність.

2) 90-ті р. XIX ст. Гол досягнення – відмова від суб’єктивізму і психологізму 70-х р з тим, щоб підтвердити, що метою «чистої економіки» завжди залишалось пояснен регулярного ходу ек життя за певних умов. Саме тому представники стали розглядатися як правонаступники клас політек і називатись неокласиками, а їх теорію «неокласичною». Найбільший внесок зробили англієць А. Маршал, американець Дж.Б. Кларк та італієць В. Перето.

59. Австрійська школа маржиналізму.

Засновник - Менген. Представники Бавек, Візер. Гол завдання бачили у вивч відносин людини до речі. Вони стояли на позиції гранич корисності. Висунули свою т. вартості. Термін "товар" і "вартість" були замінені на "матеріальні блага" і "цінність". Згідно з Австр школою існує 2 цінності: суб'єктивна (цінність до конкретного суб'єкта); ринкова. Вартість товару визначається граничною корисністю. Гранична корисність відображає: віднош споживача до спож блага; кожне наступне благо, задовольняючи потреби має найменшу корисність, ніж попередній і має найменшу цінність. Прихильники теорії граничної корисності визнавали вплив рідкості, або обмеженість товару на величину цінності

60. Карл Менґер — австрійський економіст, відомий внеском у теорію ціноутворення, засновник Австрійської школи економіки.

Він вирішив провести реорганізацію теорії цін, щоб усунути це явище. Результатом була «Основи політичної економії» (1871 р.). На титульній сторінці ця праця позначена як частина перша, але наступні частини планованої тріади так і не з´явилися.

К. Менгер, маючи нематематичний спосіб мислення, намагався збудувати запальну теорію економічних рішень, прагнув розвинути те, що називав випадковим аналізом. Він започаткував характерну особливість Віденської школи, яка сприяла її ранньому занепаду. Якщо взяти обмежену кількість одиниць деякого блага, то воно може бути використано з різною метою і розподілено так, що кожна задоволена потреба є більш важлива (одиниця за одиницю), ніж кожна потреба, що залишається незадоволеною. Цінність цього блага відповідає зниженню у задоволенні, що індивід отримує, якщо одна із одиниць пропадає. Тому К. Менгер визначив цінність такою, що стала відома як принцип втрати. Це має очевидне загальне призначення.

Для кожного блага цінність визначена таким чином, що вона буде знижуватись із збільшенням одиниць блага. Менгер не вважав необхідним винайти термін для концепції граничної корисності. Він також не зробив аналітичного кроку від неподільних одиниць до мізерних варіацій. К. Менгер уявляв своїх індивідів у "реалістичному" оточенні, які приймають лише одне рішення і кожний є між скупченням альтернатив у середовищі, повному непевності та постійних змін. Він був близьким до історичної школи.

Принципи цінності звернені до споживчих благ, які Менгер називав благами першої необхідності. Насправді цінність благ підвищеного попиту є не що інше, як відображення цінності благ першої необхідності, в які вони мають тенденцію трансформуватися. Якщо споживче благо виготовляється з великої кількості доповнювальних благ, воно визначає свою цінність, виходячи з загальної кількості. К. Менгер особисто не був зацікавлений в теорії від´ємності. Він хотів визначити цінність усіх факторів одразу, незалежно від їх власності. Цінність одного фактора дорівнює цінності продукту, втрата якого спричинить до його невироблення, в той час як інші фактори будуть оптимально розподілені. Варіативність пропорції фактора, котру Менгер явно розрізняв, означала теорію граничної продуктивності цінності фактора. Це було найважливішим внеском Менгера.

Трансформація товарів широкого вжитку в товари першої необхідності потребує часу. Товари першої необхідності можуть бути продані безпосередньо, тому мають трохи вищу цінність, ніж товари широкого вжитку, з яких вони складені. Це означає концепцію переваги часу. З іншого боку, продовження ланцюга проміжних продуктів переважно, хоч не автоматично, пропонує можливості для підвищення виробітку. Накопичення проміжних продуктів є тим, що Менгер, як і Джевонс, називають капіталом. Саме вміст капіталу робить вкладення продуктивнішими

Очевидною слабкістю у теорії цінності Менгера є її неспроможність пояснити, як індивід розподіляє свої ресурси, щоб максимально задовольнити себе. Принцип, виражений другим законом Госсена, найкраще відпрацьований.

Від цінності Менгер переходить до обміну. Він подає цифровий приклад, у якому обмін при попередній ціні лише зменшує можливості для взаємовигідного обміну. Він ніяк не наважується показати, як ця ціна визначається і як обмін виникає від початкових обмінних відносин. Теорія цін Менгера обмежена. Менгер так і не розвинув теорії цін у повному конкурентному ринку, так само він не дослідив впливу коштів на пропозицію і, отже, на ціну. Ще неймовірнішим у теорії Менгера є відсутність концепції рівноваги між попитом і пропозицією. Він описує той період, коли ринок перебуває на стадії швидкого руху, його місткість обумовлена продукцією, що випущена і залишається лише визначити ціну. В той час як короткотерміновий "шуканий" ринок А. Маршалла був йому знайомий, він не приділив жодної уваги іншим наступним напрямам. Це зумовлено тим фактором, що економічний досвід Менгера був обмежений фінансовими і товарними ринками

Коли економічна теорія навчилася використовувати математичні засоби, Менгер був осторонь. Він не зробив жодного кроку від безперервної потреби у нероздільних товарах до кривої тривалого попиту, що хоча є ідеалізацією, але й дуже плідним розв´язанням інших проблем. У той час як Менгер був новим віянням у теоретичній пустелі німецькомовної економіки свого часу, у міжнародному значенні його внесок був застарілий ще до того, як був зроблений.