Тема12: „ Міжнародне морське право”

План

1. Поняття, предмет, принципи джерела міжнародного морського права.

Міжнародне морське право— інститут міжнародного права, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права стосовно статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.

Предметомрегулювання міжнародного морського права є порядок взаємовигідного використання державами світового океану в мирних цілях.

Міжнародне морське право ґрунтується на визнанні основних принципів міжнародного права: рівності всіх держав, великих і малих, незастосування сили і загрози силою, вирішення спорів мирними засобами та ін. З цього випливають основні норми міжнародного права: свобода користування відкритим морем всіма державами світу як тими, котрі мають, так і тими, котрі не мають доступу до моря; право рівного користування природними ресурсами морських просторів і морського дна, принцип загальної спадщини людства.

2. Територіальне море. Ширина територіальних вод та методи її відрахування. Правовий режим територіальних вод. Правовий статус прилеглої зони.

У чинному міжнародному праві поняття територіального моря наведене в Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. і в Конвенції з морського права 1982 p.: „Суверенітет прибережної держави поширюється за межі її сухопутної території та внутрішніх вод, а в разі держави-архіпелагу - його архіпелажних вод, на прилягаючий морський пояс, що називається територіальним морем”. Ширина територіального моря може бути не більше, ніж 12 морських миль. Переважна більшість держав світу, включно з Україною, дотримуються цієї норми.

3 134 прибережних держав 78 встановили 12-мильну зону (у тому числі Росія, Польща, Україна, Болгарія, Румунія, Куба, Франція, Іспанія, Португалія, Великобританія та ін.), 5 країн — 6-мильну (у тому числі Греція, Туреччина та ін.), Фінляндія і Норвегія — 4-мильну, 20 держав — 3-мильну (у тому числі ФРН, Нідерланди, Данія, Австралія та ін.). Разом з тим Ангола встановила ширину територіального моря в 20 миль, Нігерія — 30, Гамбія, Танзанія, Камерун, Мадагаскар — 50 миль, Мавританія — 70 миль. Є й більші претензії. Міжнародне право осуджує такі дії.

Ширину територіального моря виміряють від вихідної лінії в бік відкритого моря за правилами, встановленими в міжнародному праві. Це може бути або лінія найбільшого відливу вздовж берега, прямі вихідні лінії, що з'єднують точки, які максимально виступають у море, там, де берегова лінія глибоко порізана та звивиста або де є вздовж берега в безпосередній близькості до нього ланцюг островів, за наявності вкрай непостійної берегової лінії і в інших випадках вихідна лінія, проведена по зовнішній межі внутрішніх морських вод або поперек гирла ріки, що безпосередньо впадає у море.

Ще одним важливим питанням, урегульованим міжнародним правом у правовому режимі територіального моря, є право мирного проходу. Мирним проходом називається плавання через територіальне море суден іноземних держав із метою: а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води, не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод; б) пройти у внутрішні води, вийти з них, стати на такому рейді або у такої портової споруди. Прохід має бути неперервним і швидким. Однак прохід включає зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, біди або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що знаходяться в небезпеці або зазнали катастрофи

3. Поняття, види та правовий режим внутрішніх морських вод. Внутрішні моря, затоки та бухти, морські порти. Правове становище іноземних торгівельних суден і військових кораблів у внутрішніх водах держави.

Внутрішні морські води— це моря, повністю оточені сушею однієї і тієї ж держави (наприклад, Аральське море в Росії); моря, узбережжя яких і обидва береги з'єднані з іншим морем або океаном, знаходяться в межах однієї держави (наприклад, Біле море); води морських портів і рейдів; морські бухти, губи, лимани і затоки, береги яких належать одній державі, а затоки у тому разі, якщо ширина входу в затоку рівна подвоєній ширині територіальних вод. Крім того, сюди належать води "історичних заток". До внутрішніх морських вод належать також води рік і озер, що омивають береги однієї держави.

Якщо держава має історичні або інші особливі підстави, вона має право претендувати на більш широкий пояс берегових вод для здійснення верховенства над затокою, але при цьому необхідно, щоб інші держави прямо чи посередньо визнавали ці претензії. До історичних заток належать Гудзонова затока, що належить Канаді, затока Петра Великого на Далекому Сході, котра належить Росії тощо.

Води озер належать до внутрішніх морських вод, якщо вони повністю оточені берегами однієї держави. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між ними практикується укладання угод про режим вод, які належать кожній з них. До таких належать Боденське озеро, котре оточене територіями ФРН і Швейцарії, Женевське озеро — Франції і Швейцарії, Великі озера, які граничать з Канадою і США.За відсутності узгоджень передбачається, що межа визначається серединною лінією.

Ці ж правила стосуються й так званих замкнених морів, які йменуються так тому, що зі всіх боків оточені територією однієї держави. Коли ж таке море оточене берегами двох або більше країн, суверенні права кожної з них мають бути визнані в зоні їхніх територіальних вод, а статус центральної частини має бути аналогічним статусу відкритого моря. Так поділено Чорне море.

Режим портів в Україні встановлений розділом IV Кодексу Торгового мореплавства. В Україні порти бувають торгові, рибні та спеціалізовані. Крім того, порти бувають відкриті й закриті. В останні заходження іноземних суден підлягає особливій регламентації.

4. Правовий статус виключної економічної зони та континентального шельфу.

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього”, шириною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря». Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над виключною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов'язки, передбачені в цій Конвенції».

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небезпеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей.

Визначаючи права й обов'язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов'язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноплавства, польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря. Іноземна держава зобов'язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні.

5. Відкрите море. Міжнародно-правовий режим відкритого моря. Принцип свободи відкритого моря та складові частини цього принципу. Правовий статус судна у відкритому морі, виключна юрисдикція державного прапора.

Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря як простору з особливим міжнародно-правовим режимом. Відповідно до ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін «відкрите море» охоплює «всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави». У Конвенції ООН із морського права 1982 р. відкритим морем названі всі частини моря, «які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу» (ст. 86).

Принцип свободи відкритого моряскладається з свободи судноплавства, свободи риболовства, свободи прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свободи польотів над відкритим морем, свободи будувати штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права, і свободи наукових досліджень. Свободами відкритого моря можуть користуватися всі держави, незалежно від того, чи мають вони морське узбережжя.

Свобода судноплавства та свобода польотів надається із врахуванням обов'язків держав дотримуватися певних правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в повітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм міжнародного повітряного права.

Усі держави мають право прокладати по дну відкритого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубопроводи. Ніхто не вправі заважати державі в реалізації нею цієї свободи. Вона ж, у свою чергу, зобов'язана належним чином брати до уваги вже прокладені по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по можливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства. Прибережна держава за певними виключеннями не може перешкоджати прокладанню або підтриманню у справності іноземних підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибережної держави.