28.Сучасні тенденції розвитку грошових систем

У сучасних грошових системах золото перестало виконувати роль монетарного товару. Проте, центральні банки більшості країн світу намагаються тримати золото як складник золотовалютних резервів. Золото виконує роль страхового фонду для отримання необхідної іноземної валюти шляхом його продажу на міжнародних аукціонах та спеціалізованих ринках золота. У деяких випадках центральні банки використовують його як заставу при отриманні міжнародних позичок.

Навколо ролі золота в сучасних грошових системах продовжує точитися боротьба. США зацікавлені в подальшому зменшенні значення золота. За таких умов буде постійно зростати попит на альтернативний складник золотовалютних резервів – долар США. Подібна валютна політика сприяє стійкому попиту на національну валюту США, що підтримує стабільність її економіки.

Внаслідок еволюції товарно-грошових відносин в ХХ сторіччі золото поступово втратило функцію посередника в обмінних процесах. У сучасній економіці ціни формуються без участі золота на підставі механізму попиту та пропозиції, і воно остаточно втратило свій містичний ореол.

Координація національних грошових систем під час проведення курсової політики є

пріоритетним завданням МВФ. Стабільності національної грошової одиниці можна досягти в умовах плаваючих валютних курсів лише за відсутності дефіциту бюджету та відсутності інфляції. Тому МВФ надає першочергового значення стабілізуючій макроекономічній політиці. МВФ впливає на національні грошові системи і їх діяльність шляхом використання кредитно фінансового механізму. Він створює механізм впливу на грошові системи країн із слабкою економікою. Сучасна світова грошова система еволюціонує від моноцентризму навколо долара США до біполярної грошової системи, на другому полюсі якої виникло європейське Євро.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

• 8. Втрата зв'язку із золотом внаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту.

• 9. Випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, але й для кредитування держави.

• 10. Широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового.

• 11. Хронічна інфляція.

• 12. Державне регулювання грошового обігу.

• 13. Відміна офіційного золотого вмісту, їх забезпечення та розміну банкнот на золото.

• 14. Розвиток інтеграційних процесів в сфері грошово-креди

29.Створення Європейського валютного союзу

В червні 1989 р. комітет, який очолював президент Європейської комісії Жак Делор, запропонував план поетапного створення Європейського економічного і валютного союзу. Пропозиції цього проекту лягли в основу угоди про ЄС. Валютний союз повинен був створюватись в 3 етапи. На першому етапі (який розпочався в 1990 р.) мало відбутись зближення основних макроекономічних показників і встановлення тісної координації в монетарній (грошово-кредитній) та фіскальній політиці при забезпеченні Спільного ринку з вільним рухом товарів і послуг, робочої сили та капіталу. Це передбачало реалізацію плану Вернера. Грошова політика мала бути направлена на довгостроковий період і забезпечувати стабільність цін, а отже, успіх системи фіксованого обмінного курсу. На другому етапі (перехідному етапі) для реалізації Європейського економічного і валютного союзу необхідно було створити інституційні рамкові умови, які в процесі формування союзу повинні були вдосконалюватись до початку третього кінцевого етапу. Другий етап передбачав створення Європейського центрального банку, який би функціонував поряд із національними центральними банками країн-членів ЄС до моменту входження країн до валютного союзу та введення єдиної валюти.

На третьому етапі (з 1997 по 1999 рр.) передбачалось утворити валютний союз та ввести єдину валюту для всіх країн-членів ЄВС. Європейський центральний банк повинен був стати єдиним емісійним органом в ЄВС, йому мало належати повне право встановлення і проведення грошової політики, встановлення та регулювання облікової ставки, здійснення операцій на відкритому ринку та кредитних операцій, проведення валютних інтервенцій (в умовах системи керовано-плаваючого обмінного курсу ЄВС зі США та Японією, а також щодо країн-членів ЄС, які обиратимуть валютне бюро, прив’язаний або керовано-плаваючий режим обмінного курсу відносно єдиної валюти ЄВС). Країни-учасниці ЄВС при введенні єдиної валюти повинні відмовитись від незалежної монетарної політики і незалежного контролю над пропозицією грошей.

Основним кроком у реалізації плану Делора, стало підписання Маастрихтської угоди в грудні 1991 р. і її ратифікація в 1992 р. Першою країною, яка повинна була референдумом ратифікувати дану угоду, стала Данія.

Маастрихтська угода визначила умови, за яких країни можуть брати участь у монетарному (валютному) союзі. Ці умови названі критеріями номінальної конвергенції. Дотримання та стійкість останніх мали перевірятись Європейським центральним банком та Європейською Комісією. Цими критеріями були:

1) рівень інфляції за рік не може перевищувати 1,5% середнього рівня інфляції трьох країн-членів ЄВС, які показують найкращі показники цінової стабільності;

2) дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП;

3) відношення державного зовнішнього боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;

4) довгострокова процентна ставка в останній рік перед перевіркою на стійкість критеріїв конвергенції не повинна перевищувати 2% від довгострокових процентних ставок трьох країн-членів ЄВС, які показують найкращі результати в ціновій стабільності