Створення на західноукраїнських землях "Королівства Галіції та Лодомерії"

У ході поділів Речі Посполитої західноукраїнські землі перейшли до складу Габсбурзької імперії. Нове територіально-адміністративне утворення у складі Австрійської монархії здобуло назву "Королівство Галіції та Лодомерії" (Вол оди мерії).

До складу "Королівства" або "Коронного краю" увійшли Руське, Белзьке воєводства та окраїни Подільського і Волинського воєводств (землі Східної Галичини), також етнічні польські території - частина Краківського і Сандомирського та Любомирського воєводств (Західна Галичина). В такому штучному об'єднанні під єдиною назвою різних етнічних масивів корінилася реальна загроза політичних конфліктів і національно-культурних протистоянь.

Колись квітуча польська провінція Галичина опинилася в повному занепаді. Для поміщицьких латифундій характерною була екстенсивна модель ведення господарювання. Ремесла і торгівля переживали кризу. За таких умов ініціативу в соціально-економічному житті Галичини перебрала на себе австрійська бюрократична машина.

Австрійські монархи Марія-Терезія та її син Йосиф II усвідомлювали необхідність змін у соціально-економічному становищі краю. На першому плані у цей час стояло питання впорядкування земельних відносин через проведення ефективної селянської реформи. Наказ ("патент") Марії-Терезії 1772 р. започаткував укладання т. зв. інвентарів. У 1775 р. був введений рустикальний податок, тобто такий, який накладався на кожне окреме селянське (рустикальне) господарство.

Наступник Марії-Терезії, її син Йосиф II (1780-1790), ініціював проведення селянської реформи, що ставила за мету обмеження свавілля земельної аристократії і врегулювання поземельних відносин. Першим кроком стало скасування кріпацтва і заміна його "підданством". Патентом від 5 квітня 1782 р. ліквідовувалося "підданське невільництво" і селянам надавалися такі особисті права, як право одружуватися без дозволу пана, віддавати своїх дітей до школи або ремесла, право вільно пересуватися, шукати вільних заробітків, для чого пан повинен був надати безплатну відпустку. Земля залишалася у володінні панів, а за її користування селяни повинні були відробляти панщину, сплачувати оброк. Панщина була зменшена до 3 днів на тиждень, суворо заборонялося виконання повинностей поза панщини.

Зреформована була і податкова система. До реформи поміщику належало 80 % прибутків від селянського господарства, а селянину залишалося відповідно 20 %. За новим патентом Йосифа II 70 % прибутків мало залишатися селянину, 18 % належало пану (як еквівалент панщини та інших податків), 12 % сплачувалося державі при тому, що право на стягнення податку передавалося не поміщику, а війту.

Важливе значення для подальшого розвитку Галичини мала урядова церковна реформа. Перше, що зробив австрійський уряд, це зрівняв у правах уніатську та католицьку церкви. У 1774 р. Марія-Терезія запровадила нову офіційну назву уніатської Церкви - греко-католицька, чим стверджувалася ідея рівності грецького і католицького віросповідання. Ця ідея, якої свідомо додержувалися Марія-Терезія, Йосиф II та Леопольд II, була втілена в життя завдяки заходам економічного і культурницького характеру. Імператорський патент 1777 р. забороняв відробляти панщину священикам і дякам. Значно було покращено матеріальне становище і соціальний статус уніатського духовенства. Для підвищення рівня духовної освіти Марія-Терезія у 1774 р. при церкві св. Варвари у Відні заснувала семінарію для уніатів, яка в 1784 р. була перенесена до Львова. 1808 р. Львівському єпископату був наданий статус митрополії, що сприяло підвищенню авторитету греко-католицької Церкви в Галичині.

Загалом же церковна реформа австрійського уряду мала далекоглядні наслідки. В результаті підвищення матеріального і культурного становища духовенства українська церква пережила "дивовижне відродження". Освітній і громадський рівень греко-католицького духовенства вже на початку XIX ст. значно випереджав рівень православного кліру. Суттєво змінилася соціальна роль Церкви. Якщо за часів існування Речі Посполитої уніатська Церква була придатком польської влади, то радикальні реформи Йосифа позбавили її польських впливів. Унаслідок реформ австрійської бюрократичної машини греко-католицька Церква перебрала на себе роль Української національної церкви.

Реформи австрійського уряду кінця XVIII - початку ХЇХ ст. сприяли налагодженню соціально-економічного життя Галичини. Але за часів правління Франца II почався відхід від суспільних надбань попередніх правлінь. У 1819 р. австрійський уряд уклав нові інвентарі, на підставі яких у 1821 р. був уведений новий земельний податок. З цього приводу виникало багато непорозумінь і конфліктів між селянами і поміщиками, за якими за новими інвентарями були закріплені лісові угіддя та випаси. Почалися численні судові процеси, в ході яких селяни посилалися на інвентарі, видані Йосифом II, а поміщики - на інвентарі 1819 р. Наслідком цих судових справ став економічний занепад галицьких селян.

Польській шляхті й надалі належала провідна роль у культурно-громадському житті Галичини. У 1815 р. в школах була введена польська мова. У повсякденному житті польську мову вживало навіть нижче греко-католицьке духовенство. Подальший хід суспільно-політичного розвитку Галичини був пов'язаний із виокремленням русинського (українського) чинника в його протистоянні з польськими та австрійськими впливами.