27.Останній гетьман України к.Розумовський. Скасування гетьманства

Після невдалої спроби гетьмана Мазепи визволити Україну з-під російського панування, Петро І направив свої зусилля на ліквідацію автономії України. Обраний після Мазепи гетьманом І. Скоропадський фактично був позбавлений права самостійно приймати рішення. Після його смерті Петро І заборонив обирати нового гетьмана (на короткий час наказним гетьманом став П. Полуботок), і Україною стала правити Малоросійська колегія (1722-1727 pp.). Нова імператриця Катерина І, що правила з 1725 р. дозволила обрати гетьманом Данила Апостола (1727-1734 pp.), однак його діяльність знаходилася під жорстким царським контролем. По смерті Апостола відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734-1750 pp.), яке складалося з представників козацької старшини та російських чиновників.  Останній гетьман України – Кирило Розумовський (гетьманував у 1750-1764 pp.), який одержав булаву завдяки брату, що був коханцем імператриці Єлизавети І. Простий козак за походженням, отримав прекрасну освіту в Німеччині і Франції, у 18 років очолив Імператорську академію наук (перебував на цій посаді 20 років). Новий гетьман дбав про розвиток науки та мистецтв в Україні, у своїй резиденції в Батурині він мав намір відкрити університет, а Глухів – на значний культурний центр. Він домагався від уряду повернення Україні її прав. Внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату і передана Колегії іноземних справ, як було раніше. Під управління гетьмана передали і Запорозьку Січ, Київ. Проведено також реформу судочинства – до складу Генерального суду вводилися виборні особи із старшин кожного полку. Козацька старшина отримала судову владу, як в часи Визвольної війни. Гетьман започаткував полкові школи для обов'язкового навчання козацьких дітей Домогтися відновлення іноземних зносин гетьманові не вдалося.  З приходом до влади в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару – в 1764 р. було скасовано гетьманство (Розумовський отримав компенсацію грошима та землями), справи управління Україною передані Малоросійській колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Територію Гетьманщини поділили на намісництва, козацькі полки реорганізували в регулярні карабінерські частини, слобідське козацтво ліквідоване. Україна перетворилася на окраїну Російської імперії, втративши будь-які суверенні права.

28.Ліквідація Запорозької Січі та доля запорозького козацтва

Історичні долі різних частин запорозького козацтва після зруйнування царськими військами Січі в 1775 р. розвивалися по-різному. Частина козаків переселилася за Дунай, отримавши дозвіл від турецької влади заснувати Задунайську Січ. Більша ж частина залишилася у Подніпров'ї. Козацька старшина, отримавши земельні наділи і російські військові ранги, влилася поступово до лав нового південного дворянства. Прості козаки займалися сільським господарством. Більшість зимівників було зруйновано, а запорожців як військових поселенців переселено до слобід. Намісник краю князь Г.Потьомкін закликав запорожців вступати до пікінерських полків (військових підрозділів, що складалися з піших і кінних воїнів, озброєних списами).

На початку російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Г.Потьомкін за допомогою запорозької старшини сформував нове козацьке військо, яке на противагу Задунайській Січі отримало назву "Військо вірних козаків", а згодом стало називатися "Чорноморським козацьким військом".

Військо було організоване на зразок запорозького і налічувало 12 тис. козаків. Центром його управління стали Олешки. Російська влада повернула старшині деякі запорозькі клейноди. Щоправда, сама старшина не обиралася товариством, а призначалася Г.Потьомкіним. Першим кошовим отаманом став Сидір Білий, а після його загибелі у боях під Очаковом кошовим було призначено Захара (Харка) Чепігу. У 1790 р. титул "великого гетьмана чорноморського війська" отримав Г.Потьомкін . Військо чорноморських козаків брало активну участь у воєнних діях, штурмі Очакова, підкоренні Бендер і турецької фортеці Хаджибей, на місці якої виникла Одеса і де козаки заснували своє поселення Пересип. Після смерті Г.Потьомкіна 1791 р. чорноморців переселили на Тамань, згодом на Кубань, де під орудою кошового Антона Головатого було засновано Кубанське козацьке військо, яке протягом століття зберігало устрій, традиції, звичаї запорозького козацтва.

У 1787 р. під командуванням російських офіцерів було організовано Бузьке козацьке військо, що налічувало близько 1,5 тис. козаків. Військо брало активну участь у російсько-турецькій війні, а по її завершенні з метою несення прикордонної служби розселене на правому березі Бугу. У 1804 р. Бузьке козацьке військо налічувало 7 тис. осіб, отаманом був призначений донський козак генерал І.Краснов. Загін бузьких козаків у 500 осіб брав участь у російсько-французькій війні, закордонному поході російської армії та взятті Парижа. У 1818 р. Олександр 1 перевів бузьких козаків у розряд військових поселенців, створивши Бузьку уланську дивізію.

Під час вдалої для Росії війни з Туреччиною 1828- 1829 рр. частина задунайських козаків (близько 1000 осіб) на чолі з кошовим Йосипом Гладким перейшла на бік Росії. У 1837 р. козаків під проводом Й.Гладкого оселили на азовському узбережжі між Маріуполем і р. Бердянка. З колишніх задунайських козаків було організовано військову флотилію з десятьма командами, що несли прикордонну службу. Азовські козаки звільнялися від повинностей і податків, а їх головним завданням була боротьба з контрабандою. Розформовано Азовське козацтво було у 1865 р., після чого старшина отримала дворянство, частина рядових козаків переселилася на Кубань, інша перейшла в розряд державних селян.