Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.
Закономірності – це суспільні, реально існуючі, повторювані, стійкі відношення
або взаємозв’язки, які визначають розвиток, структуру і функціонування явищ і процесів. Найважливіші закони і закономірності РПС – закон територіального поділу праці. Закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному поділі праці і спеціалізації країн у міжнародному поділі праці. Територіальний поділ – це процес спеціалізації певної продукції чи надання певних послуг на підставі розвиненого обміну.
Закони територіальної інтеграції праці. Закон інтеграції праці полягає в інтенсифікації зв’язків між регіонами. Наслідком інтеграції є комплексний розвиток території.
Принципи – це головні напрями розвитку економіки у просторовому аспекті на
конкретний період. Кожен принцип повинен відображати потреби розвитку суспільства.
В основі кожного принципу лежить певна закономірність.
Принципи РПС на сучасному етапі:
1. Малі підприємства сприяють розвитку малого бізнесу, а тому розглядаються як
запорука подальшого розвитку підприємництва.
2. Пріоритетність соціальної орієнтації РПС. Необхідним є врахування людського
чинника. Всі форми поселень є перспективними. Все потребує свого обґрунтування.
3. Принципи наближення до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів
і районів споживання продукції.
4. Науково обґрунтоване природокористування.
5. Різноманітність форм господарювання.
6. Відносна сталість територіальної, соціальної, економічної систем.
7. Провідна роль самоуправління.
Фактори або чинники – це ті умови РПС, які тим чи іншим чином впливають на
прийняття рішення щодо локалізації підприємств, сфери послуг і невиробничої сфери. Групи:
Сировина і матеріали. Сировинна орієнтація є визначальною у трьох випадках:
п-во, що займ.виготовленням та заготівлею сировини
п-ва,де висока матеріаломісткість вир-ва
п-ва, що перер.сировину, що швидко псується.
джерела палива та електроенергії. За ступенем енергомісткості види в-ва можна поділити на:
високо ен.місткі (частка пе матер.в с/б 30-45%)
сер.15-30%
неен.місткі (менше 15%)
тяжіють до джерел прісної води (шовкова, синтез.каучуку)
п-ва, що тяжіють до територій з чисельною/каліф.роб.силою
п-ва,розташ.яких тяжіє до місць споживання ГП. У випадках:
-коли ГП не можна перевозити на великі відстані через її спож.вл-сті
-коли ГП дешевий у в-ві, і перевез.на вел.відстані суттєво підвищ.його вартість (пісок)
-коли масове споживання ГП локалізується в вел.центрах,а сировина легко трансп-ся (взуття,меблі)
п-ва, що орієнтовані на чисті природні ресурс (еколог.фактор) (рекреація).
+
Траснп.та інфр.фактори: посилює дію попередніх факторів і залежно від розміру тр.витрат тяжіє до сировини чи споживання
НТП: зміни у технології та орг..в-ва в останнє десятиліття мають хар-р та істотно впливають на розміщ вир-ва, оскільки йде тенденція до зменш. матер.містк.вир-ва.
Ринкова кон’юнктура
Екон-географ.положення.
Сутність, види та показники виміру територіального поділу праці.
Територіальний поділ праці (ТПП) - це об'єктивний процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці, який зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням. В процесі територіального поділу праці формуються різноманітні населені пункти цілі економічні райони внаслідок виробничої і невиробничої діяльності.
ТПП – процес спец-ції країн або окремих територій на вир-ві певних т.іп. та обмін виробл.продукцією.
ТПП за своєю суттю та природою можна розділити на ТТП всередині країни та МПП.
МПП – процес спец-ції країни на світовому ринку.
Всередині країни ТПП визн-ся відмінностями в пр..та іст.умовах розвитку країни, що погоджує різний рівень прод.праці між регіонами.
Для оцінки спец-ції районів всередині країни викор.різні показники та коеф., головним є:
Коефіцієнт спец-ції району (розрах-ся як відношення валового регіонального продукту, який вивозиться за межі регіону, до загального обсягу ВГП).
Можливість країни барти участь у МПП визн-ся наступними факторами:
обсяг ринку країни
забезпеченість прир.ресурсами
прогресивність структури ек-ки країни, рівень її НТ розвитку
динаміка нац..вир-ва
відкритість ек-ки країни.
Питома вага у стру-рі ек-ки базових галузей.
Для оцінки участі країни в МПП викор.показники:
Коефіцієнт відкритості ек-ки: співвідношення ЗТО до ВВП країни (1,15 Укр.)
Заг.коеф. в спе-ції країни – частка експорт/ВВП
Відносна експ.спец-ції: віднош.питомого експорту товару в загальній сумі експорту країни до питомої ваги даного товару в заг.обсязі.(більше 1:дана країна спец.у св..гопс-ві на вир-ві і торгівлі цим прод.).
Ю. Саушкін виділив шість різновидів територіального поділу праці:
генеральний ТПП- розвивається між державами і великими економічними районами. Наприклад, між Росією і Україною за експортом нафти і газу; між країнами Середньої Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) та Україною за експортом бавовни, газу тощо;
внутрішньорайонний - між промисловими вузлами й містами. Як правило, в одному з них розташовується головне підприємство, в іншому - його філії, або в порядку кооперації йдуть комплектуючі вироби між виробництвами;
навколо економічного центру (міста, концерну, комбінату). Тут може відбуватись взаємна кооперація ТІШ. Крім цього, за рахунок організації приміського сільського господарства, - постачання його продукції економічному центру;
постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз'єднані. Наприклад: вилов риби - переробка - консервування, копчення, соління; вирощування бавовни - виготовлення пряжі, тканини, пошив одягу;
фазовий - одна і та ж сама продукція (наприклад, овочі, фрукти) надходять до центрів з різних місць протягом року;
епізодичний - райони або країни здійснюють обмін товарами між собою не постійно.
У своєму навчальному посібнику "Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва" академік Академії наук Вищої школи, професор Іщук С. подає галузевий і територіальний поділ праці в системі суспільного поділу праці. За масштабами просторового охоплення він виділяє такі рівні територіального поділу праці:
♦ світовий поділ праці;
♦ міжнародний;
♦ міжрайонний внутрідержавний;
♦ внутрірайонний;
♦ внутріобласний;
♦ локальний (рис. 4,1)
Рівень територіальної спеціалізації (мікрорайонна, внутрірайонна, внутріобласна) визначають виходячи з масштабів територіального поділу праці. Галузі спеціалізації світового і міжнародного значення розглядаються окремо, хоча вони одночасно виконують важливі функції і в регіональному (територіальному) поділі праці країни. Таким чином, спеціалізація виробництва економічних районів, як і процес районоутворення, в будь-якій території чи країні знаходяться під впливом об'єктивного процесу територіального поділу праці, який виникає лише за певних умов. Вивчення умов розвитку цього складного процесу є одним з найбільш важливих завдань проведення наукових регіональних досліджень.
Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:
коефіцієнт відносної експортної спеціалізації
де Ек – питома ваша товару в експорті країни;
Ес – питома вага товару в світовому експорті.
Якщо Kr>1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими.
експортна квота у виробництві галузі
де Е – обсяг експорту за даний період;
Овн – обсяг внутрішнього виробництва.
Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.
Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:
де Е – річний експорт;
І – річний імпорт;
Р – річний валовий внутрішній продукт.