2. Теорії та концепції розміщення продуктивних сил.

В 1 чв.19 ст.теорію Штандорту почав розвивати Йохан Тюнен. Сама теорія виникла в 17 ст.

Шаблій О.І. виділяє такі спільні риси усіх „теорій розміщення”:

- розміщення господарства чи його окремих секторів (сільське господарство, промисловість, транспорт тощо) розглядається як результат дії певних чинників;

- йшлося головним чином про локалізацію, вибір точного місця зосередження окремого підприємства чи групи підприємств, у тому числі взаємопов’язаних;

- локалізація обґрунтовувалася на підставі економічних критеріїв: мінімізація затрат на створення підприємства (їхньої групи) чи виробництва продукції на ньому, і перевезення її до споживача; максимізація прибутку чи так званої „народногосподарської ефективності”.

Тюнен: У своїй праці ізольов.держава і її пс розміщені в зал.від 3 чинників: вартість робсили, ціни землі, трансп.витрати. Під впливом зміни трьох чинників від центру країни до периферії формується спеціалізація сільськогосподарського виробництва у вигляді концентричних кілець. Формується 7 зон:

1. „Вільне” приміське господарство (городництво, виробництво молока тощо).

Тут вартість землі найдорожча, намагаються якомога ефективніше використовувати її, збираючи по декілька врожаїв. Капіталовкладення на одиницю площі тут найвищі. Продукція цієї зони збувається на ринку у столиці. Як правило це продукція, що швидко псується, малотранспортабельна.

2. Лісове господарство. Функцією господарства є заготовка палива (дров) для столиці, а також будівельних матеріалів (деревини).

3. Інтенсивне шестипільне землеробство і стійлове господарство.

4. Зернове господарство і вигінне скотарство.

5. Трипільне зернове господарство.

6. Екстенсивне тваринництво (скотарство і вівчарство).

7. Натуральне господарство.

У ХХ столітті теорію штандорту розвивав Альфред Вебер („Про штандорт галузей промисловості”) . Вчений вважав, що головними чинниками, які впливають на розміщення промисловості є транспорт, праця, агломерація. Транспортний чинник Вебер вважав визначальним. Йшлося передусім про затрати на транспортування промислової продукції, їх мінімізацію. Це стосується переробної промисловості, тому що видобувна розміщується там, де є сировинні ресурси.

Льош розглядав особливості розміщення не одного підприємства, а їх сукупності в певній галузі. Льош піддавав критиці теорію Вебера про те, що найкращим місцем для розміщення підприємства є те місце, де витрати будуть найменші. Вважав, що визначним чинником є максимізація прибутку і оптимальною точкою для розміщення підприємства є та точка, де суспільство буде отримувати максимальні прибутки. Льош вважав, що для отримання цієї точки потрібно розв’язати рівняння з ба-

гатьма невідомими і систему складових таких рівнянь. Льош вперше охарактеризував

особливості податкової системи, міжнародної торгівлі і НТП.

П. Нах: тр.витрати, ціна продукції. За вченим, кожна продукція має максим.радіус збуту, за межами якого збувати товар невигідно.

1933р. Кристаллер: "Центральні місця в Південній Німеччині", в якій описав абстрактну модель розселення і поняття центральних місць. Він зробив спробу пояснити внутрішню структуру розселення, виявити закономірності спів-упорядкування поселень. На його думку, рівномірне розміщення дрібних поселень утворює трикутні ядра розселення, у зв'язку з чим виникає ієрархія поселень, в якій до більшого населеного пункту тяжіє шість менших поселень одного рангу. В

межах одного ієрархічного ступеня розміри всіх поселень рівні й склад підприємств сфери

послуг однотипний. Осн.принципи теорії центр.місць:

• чим більший нас.пункт, тип більше в ньому п-в одного виду послуг

• із зрост.населення міста, зростає набір послуг різних видів, але таке зростання йде по нисхідній.

• послуги вищиз рангів можна зустріти лише в вел.містах, які і є центр.місцями.