8. Цілі і основні завдання соціальної політики в системі державного регулювання.

Основними завданнями соціальної політики в Україні є:

•адресна підтримка соціальне незахищених верств населення;

•пенсійна реформа;

•забезпечення випереджального зростання вартості робочої сили;

•орієнтація стратегії економічного зростання на створення нових робочих місць;

•прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

•поліпшення системи охорони здоров'я. Активна демографічна політика;

•примноження інтелектуального потенціалу суспільства. Створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти;

•зміцнення позицій середнього класу.

Показником результативності соціальної політики є рівень життя населення. Рівень життя населення — це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом.

Для оцінки рівня життя населення використовується система показників, які можна класифікувати на такі групи: соціально-демографічні показники (кількість населення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальним станом; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючи показники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структура населення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо);

показники рівня оплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата, середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівня споживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стан соціальної сфери; показники споживчих настроїв домогосподарств тощо.

Мета соціальної політики, насамперед, полягає у державній підтримці найбільш незахищених верств населення, тих громадян країни, які найбільше зазнають негативного впливу ринкових трансформаційних перетворень. Основними складовими соціальної політики в умовах ринкової економіки є: політика оплати праці: встановлення гарантованих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати та мінімальних пенсій тощо); соціальні гарантії на випадок безробіття, забезпечення зайнятості, перепідготовки кадрів; пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника тощо); утримання інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо; державне забезпечення та надання соціальних трансфертів (виплати та допомоги безробітним, з материнства, житлові субсидії тощо); надання необхідної медичної допомоги; соціальне страхування та ін..

9. Господарський механізм та його місце в системі державних регуляторів економічного розвитку.

Сучасна економіка регулюється ринковим і державним механізмом. У сукупності вони становлять господарський механізм. Отже, господарський механізм у ринковій економіці — це складна система відносин, яка забезпечує злагоджене функціонування економіки на національному рівні.

Господарський механізм — це сукупність певних форм, методів і важелів регулювання економічних процесів та дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів і правових норм.

Господарський механізм в системі державного регулювання суспільного виробництва, складається з таких елементів:

♦ державне стратегічне управління (стратегічне планування та прогнозування) як серцевина, стрижень механізму господарювання, поточне (індикативне) планування народногосподарської діяльності;

♦ економічне стимулювання, яке відображається в системі економічних важелів і стимулів, спрямованих на працівників суспільного виробництва;

♦ менеджмент підприємств. Тут можна виділити такі суто виробничі форми керування діяльністю підприємств, як кооперування, спеціалізація, комбінування суб’єктів господарювання, ланок і підрозділів економічної діяльності на мікрорівні;

♦ політико-правове регулювання суспільно-господарської (відтворювальної) діяльності на різних ієрархічних рівнях (загальнонародний, регіональний, територіально-виробничий, мікроекономічний)

У визначенні державного регулювання господарської діяльності слід підкреслити його реалізацію шляхом діяльності державних органів, а також спрямованість на коригування економічної діяльності суб’єктів. Важливою характеристикою регулювання економіки на відміну від інших елементів державного впливу на неї слід вважати те, що воно здійснюється шляхом застосування норм, які підтримуються реалізацією санкцій. Державне регулювання, в основному, не ґрунтується на економічних стимулах для досягнення мети. Інші інструменти державного впливу на економіку (оподаткування, субсидування) спрямовані на зміни у діяльності суб’єктів шляхом застосування економічних стимулів або використання інших прийомів (наприклад, поширення державними органами інформації, що впливає на поведінку в сфері економіки).

Отже, державне регулювання господарської діяльності в ринковому господарстві можна визначити як систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюються уповноваженими державними установами і спрямовані на скерування суб'єктів господарської діяльності в напрямі, необхідному для досягнення необхідного соціально-економічного результату.