18. Суб’єкти та об’єкти державного регулювання макроекономіки.

Розглядаючи організаційну структуру державного управління, слід зазначити, що його здійснюють суб'єкти державного управління. Управлінський вплив суб'єктів здійснюється відносно об'єктів державного управління. У системі державного управління об'єктом управління виступає суспільство, суспільна діяльність, а суб'єктом - органи виконавчої влади.

Суб'єкт управління - система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє. У державному управлінні до суб'єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі, посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Основними об'єктами державного управління слід вважати підпорядковані об'єктам органи виконавчої влади, сектори державного управління, галузі промисловості, державні установи, організації і підприємства, підвідомчі органам виконавчої влади.

Об'єкт управління - це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

19. Функціональні механізми дре.

Як відомо, ефективність будь-якої суспільної влади залежить від того, наскільки ця влада є дієвою і здатною до реалізації, а ця здатність — від наявності у її системі відповідного ефективно діючого механізму як реальної організаційної сили, опанувавши яку, влада починає управляти суспільними процесами держави.

Існує багато понять щодо механізму державної управління. Наприклад, механізм державного управління - складна система державних органів, організованих відповідно до визначених принципів для здійснення завдань державного управління, або механізм характеризується як сукупність певних складових елементів, що створюють організаційну основу певних явищ, процесів, а механізм держави — як «сукупність установ», через які здійснюється «державне керівництво суспільством». За другим підходом при визначенні механізму того чи іншого державно-правового інституту (процесу, явища) увага акцентується не тільки на організаційній основі його побудови, але й на його динаміці, реальному функціонуванні. Отже, механізм державного управління є складним і системним утворенням, що органічно поєднує у собі ті чи інші складові елементи. Структурно-функціональне розуміння механізму державного управління фактично спонукає до включення у його систему суспільних відносин державного управління.

20. Проблеми ефективності регулювання економіки в трансформаційний період.

Моделі реформування економіки:

Американська (так зване стихійне входження в ринок) — передбачає поступовий характер реформ, пасивну роль держави у цьому процесі, яка зводиться в основному до законодавчої діяльності й використання традиційних економічних важелів регулювання.

Японська — передбачає активну роль держави у трансформаційному процесі: державне сприяння входженню в ринок та жорсткий контроль з боку держави на основі використання комплексу прямих, непрямих, економічних, правових, специфічних і нетрадиційних методів регулювання.

Як показує світовий досвід, умовами успішного реформування національної економіки є:

формування реалістичної ідеї національного розвитку (відродження) країни; наявність програми перетворень, політичної волі керівництва та команди реформаторів;

швидке проведення реформування (так швидко, як це можливо);

економічна лібералізація, дерегуляція в плані переходу від старої бюрократичної системи до системи прозорих рішень;

компетентний і працездатний уряд (поєднання досвіду і знань), кваліфікована державна служба;

єдність, консолідація суспільства.

Стратегічна мета державного регулювання трансформаційної економіки:

створення макро- та мікроекономічних умов для забезпечення повноцінного функціонування ринкових регуляторів, ефективної діяльності суб'єктів господарювання, становлення конкурентноздатного національного виробництва, збалансованого і стабільного економічного розвитку;

формування гідних умов життя і праці громадян країни, задоволення їхніх потреб, реалізація соціальних цілей суспільства.

Функції державного регулювання економіки перехідного типу

1. Постійні (традиційні): цільова, стимулююча, регулююча, коригуюча, регламентуюча, контролююча, соціальна.

2. Тимчасові — пов'язані з реформуванням системи соціально-економічних відносин і створенням умов щодо формування ринку:

макроекономічна стабілізація й вихід із кризи;

створення і впровадження стабільного ринкового законодавства;

реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

становлення національного конкурентноздатного виробництва з орієнтацією на світові стандарти якості;

підтримка вітчизняного товаровиробника на основі критеріїв ефективності; роздержавлення і пошук ефективного власника;

формування конкурентного середовища;

кардинальна, структурна перебудова економіки;

раціональна науково-технічна та інвестиційно-інноваційна політика;

створення ефективної кредитно-грошової та фінансової систем;

формування інститутів ринкової інфраструктури;

забезпечення раціонального входження у світову економіку;

формування ефективної системи соціального захисту населення;

забезпечення раціонального входження у світову економіку, реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

створення умов для збереження економічної єдності країни, комплексного, раціонального розвитку регіонів;

проведення інституційних перетворень (створення правових інститутів, системи нових організацій та установ ринкового типу, нової системи управління економікою) тощо.

Питання про проблеми ефективності регулювання економіки у наш є дуже актуальним. Існує багато версій щодо цього. Більшість вітчизняних науковців вважають, що конкретні показники ефективності державного регулювання визначаються залежно від об’єкта державного регулювання, та у сукупності повинні відображати всі складові суб’єктно-об’єктних відносин, так як кожен суб’єкт державного регулювання має свої специфічні об’єкти регулювання. І якщо об’єктом регулювання галузевих міністерств та комітетів виступають економічні процеси в тій чи іншій галузі, структурна перебудова виробництва, фінансово-господарська діяльність державних корпорацій тощо, то об’єктом регулювання регіональних органів управління є рівень добробуту населення цього регіону, розвиток соціальної інфраструктури, природоохоронна та інвестиційна діяльність та ряд інших показників, що відображають стан соціально-економічний розвитку регіону. Тому цілком обґрунтованим в є твердження, що система показників оцінки ефективності державного регулювання повинна будуватися відповідно до системи суб’єктно-об’єктних відносин державного регулювання.

В наш час існує багато проблем щодо ефективності регулювання економіки. Говорячи про ефективність державного регулювання економіки як регіону так і країни вцілому, ми не можемо не говорити про стратегію розвитку, стратегічні плани, в яких мають бути визначені конкретні стратегічні цілі країни, регіону з якими мають корелювати стратегічні цілі областей, міст, районів, селищ та сіл, що входять до цієї країни. Стратегічні цілі мають бути в свою чергу тісно пов’язані з тактичними та оперативними цілями на кожному рівні управління кожного регіону та відповідно до системи суб’єктно-об’єктних відносин державного чи самоврядного регулювання в довгостроковому, середньо- та короткостроковому періодах