Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-99_1.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
258.93 Кб
Скачать
  1. Соціально-економічний та політичний розвиток урср в період стабілізації радянської системи. П. Шелест та в. Щербицький.

Поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах

Згортання гласності

Розростання партійно-державного апарату, бюрократизм, формалізм

Відміна рішення про періодичне оновлення скаладу партійних органів

Зростання корупції, хабарництва, всевладдя «номенклатури»

Відмова від критики культу особи Сталіна

Відновлення посади Ген секретаря ЦК ЦПРС (Брежнєв)

Зміцнення монополії КПРС на владу, змвна держ органів

Розрив між гаслами і реальними справами

Період Брєнєва наз «застой», ця політика заперечувала будь-які способи оновлення суспільства, консервувала існуючий режив наростання кризи радянського ладу

П. Шелест(1963-1972):

  1. Активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР.

  2. Критикував центральні (союзні) управлінські (господарські) структури

  3. Підтримував розвиток українського народного (+провідних укр кінорежисерів)

  4. Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна»

  5. Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував його політику

  6. Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди

  7. Захищав українську мову

  8. Боровся з дисидентським рухом

В. Щербицький(1972-1989)

    1. Цілковито підтримував політичний курс Л. Брежнєва

    2. Не противився обмеженню прав України

    3. Вів запеклу боротьбу із дисидентським рухом, який фактично був розгромлений

    4. Сприяв процесам русифікації і «злиття націй»

    5. Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій

    6. Сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР

    7. Розробка і прийняття нової конституції УРСР (1978 р.)

    8. Реконструкція Хрещатика

  1. Дисидентський та правозахисний рух в Україні.

Середина 50-х років — зародження дисидентського руху в СРСР.

Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

Причини виникнення дисидентського руху:

  • Поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.

  • Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщи­ні, Польщі, Чехословаччині).

  • Активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декла­рації прав людини (1948 р.).

  • Монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки.

  • Постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя.

  • Політика русифікації.

Форми боротьби дисидентів

  • Протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті лис­ти» до ООН

  • Поширення нелегальної літератури (так званий «самвидав»).

  • Створення дисидентських організацій.

Дисидентство в Україні

Мало три напрямки:

1) Правозахисний.

1959-1961 рр. – УРСС (Українська робітничо – селянська спілка ). Лідери: Л.Лук’яненко, І.Кандиба. Мета: 1.ненасильницька боротьба за громадські права в Україні, за національні, культурні та економічні права; 2.незалежна Україна з радянським ладом і соціалістичною економікою.

Листопад 1976 р. – створено УГС ( Українська гельсінська спілка ). Керівник: Микола Руденко. Члени: Левко Лук’яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, Василь Стус, В. Чорновіл. Мета: захист прав людини за Гельсінськими угодами, сприяти ознайомленню громадськості з «Декларацією прав людини», домогтися акредитації в Україні представників зарубіжної преси, спряти виконанню «Заключного акту з питань безпеки і співпраці в Європі».

2) Національно-орієнтований.

Мета: боротьба за незалежність України. Представники: Іван Дзюба ( 1965 р. – написав «Інтернаціоналізм чи русифікація?»), В. Чорновіл ( 1966 р. – написав «Правосуддя чи рецидив терору?» і в 1967 р. – завершив працю «Лихо з розуму» про долю 20-ти засуджених інтелігентів ), Валентин Мороз ( есе «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів» ).

3) Релігійний.

Мета: відновлення УГКЦ (Української греко-католицької церкви) та УАПЦ (Української автокефальної православної церкви). Представники: Йосип Тереля, Володимир Романюк, Петро Вінс.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]