35. Угоди б. Хмельницького з Річчю Посполитою (Зборівський та Білоцерківський договори).

Збо́рівський до́говір (8 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.

Складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

Умови:

1. Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

2. На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

3. У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні. Євреї не мали права займати державні посади й бути лихварями. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.

4. Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

5. Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

6. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими для України.

За Білоцерківським договором:

1. Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.

2. Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

3. територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

4. реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

5. Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

6. гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.

7. гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.

Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

36. Переяславська рада 1654 р. Її наслідки та історичне значення. Березневі статті.

• 1 жовтня 1653 р. на Земському соборі в Москві було вирішено прийня­ти Україну до складу Росії.

• Перея́славська рáда(8.01.1654) — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у Переяславі для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою. 

• Були присутні 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

• Гетьман і козацька старшина присяглися на вірність царю. Було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького

• У березні 1654 р. були підписані «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького»,які юридично оформили українсько-москов­ський союз.

• Основні засади договору:

• Україна увійшла до складу Росії на правах широкої автономії;

• Україна (Гетьманщина) займала територію Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств, частини Уманського воєводства, мала республіканську форму правління;

• Росія підтверджувала права та привілеї володіння Запорозького війська та української шляхти;

• встановлення 60-тисячного козацького реєстру;

• введення плати старшині;

• збереження місцевої адміністрації, що збирала податки для царської скарбниці;

• підтвердження прав Війська Запорозького обирати гетьмана;

• гетьман міг вести переговори з іншими державами (крім Польщі, Туреччини, Криму);

• царські воєводи не втручалися у внутрішні справи України;

• збереження прав Київського митрополита;

• встановлення військової застави на кордоні України з Польщею та у фортеці Кодак;

• гетьмана обирає військо і тільки сповіщає царський уряд;

• Збереження в містах виборного управління і т.д.