19. Соціально-економічний та політичний лад та культура Київської Русі.

• У політичному відношенні КР ранньофеодальна монархія федерального типу.

Політ.лад

• На чолі держави - великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту влади(яка була спадковою).

• Окремими частинами держави управляли князі й великі бояри,

• Їх опорою виступали дружини на принципі васалітету.

• Увесь політичний лад Київської Русі забезпечував інтереси класу феодалів.

• Населення поділялося на три соціальні категорії: вільних людей, напіввільних, або тимчасово залежних, та невільників.

• Вільні - пануюча верхівка - аристократія, знать (бояри, дружинники), люди (вільні общинники), духовенство (біле та чорне), Міщани або граждани (гості-іноземці, купці) та поземельно залежні селяни-общинники - смерди. Всі вони були юридично вільними, дієздатними і правоздатними, виступали як суб'єкт і об'єкт правовідносин.

• Напіввільні - закупи, які брали майнову позику (купу) і за її несплату відповідали втратою особистої волі; рядовичі - грошові боржники, що укладали кабальну угоду-ряд і відповідали майном, та люди, які втратили засоби до життя, - ізгої - звільнені раби, вигнані з общини за злочини, збанкрутілі тощо.

• Невільники -  холопи (перебували в повній власності землевласника) та челядь (залежного населення, що втратили своє господарство і працювали на землевласника.). 

• Культура

• Освіта – відкриття перших шкіл, відкрито першу бібліотеку

• Література – «Ізборник», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Мономаха, «Слово о полку Ігоревім»

• Літописання – «Повість минулих літ», «Київський літопис»

• Архітектура – Десятинна церква, Софійський собор, Золоті ворота, Успенський собор КПЛ, Спасо-Преображенський собор у Чернігові

• Образотворче мистецтво – мозаїки і фрески Софійського собору; майстер іконо писання – Алімпій; книжкова мініатю.ра – «Остромирове Євангеліє».

20. Кочові народи на території України в добу Середньовіччя (печеніги, торки, половці).

Печеніги.

• Печеніги з’являються на Сіверському Дінці у 890-х роках. Ці нові сусіди київських слов'ян були одним з алтайських народів.

• Перша згадка про печенігів у «Повісті минулих літ» відноситься до 915. Князь Ігор уклав з печенігами договір, після чого вони перекочували до кордонів Візантії та Угорщини. У 920 князь Ігор здійснив похід проти печенігів, але в 944 вони взяли участь у поході Ігоря на Візантію.

• У 968 відбувся їх перший напад на Київ. У 972 печеніги розбили біля дніпрових порогів дружину князя Святослава Ігоровича, який загинув у цьому бою.

• Після смерті Святослава Ігоровича, в кінці 10 — першій половині 11 ст. печеніги посилили напади на Русь. У 988–997 князь Володимир Святославич вів запеклу боротьбу з печенігами. Інтенсивно зміцнюючи південні кордони своєї держави, він збудував ряд укріплених замків по річках Сулі, Стугні і Трубежу.

• Останній похід печенігів на Київську Русь відбувся 1036, коли вони зазнали нищівної поразки під Києвом від війська Ярослава Мудрого. На знак цієї перемоги було збудовано Софійський собор. Після цього печеніги майже не згадуються в літописах.

Торки.

• На початку XI ст. на місцях проживання печенігів у східноєвропейських степах з'являється нова хвиля кочівників — "торки" давньоруських літописів, "узи" — візантійських хронік або "огузи" (гузи) творів східних авторів.

• 1054 року напали на Переяславщину, але були розбиті військом переяславського князя Всеволода Ярославича і вдруге 1060 року — спільними силами князів Ізяслава київського, Всеволода переяславського, Святослава чернігівського та Всеслава полоцького. Після цього одна частина торків переселилася на Балкани, а друга, за дозволом руських князів, оселилася в басейні рік Росі та Росави і на півдні Переяславщині.

• Обов'язком торків було охороняти південні кордони Руси від наскоків половців і брати участь у воєнних походах князів.

• Торки залишили по собі чимало слідів у топоніміці України: річки Торець і Торч, Торський шлях вздовж ріки Тетліги; села — Торець, Торки, Торків, Торецьке, Торчин, Торчиця, Торчицький Степок.

Половці.

• Одночасно з торками на історичній арені з'являються половці давньоруських літописів. Західні джерела називали їх "кумани", "комани", східні — "кипчаки".

• У X ст. вони входили до складу кімакського племінного союзу, що проживав у верхній течії р. Іртиш .На межі X—XI ст. кипчаки відокремлюються від кімакського каганату і з'являються на історичній арені як самостійна політична сила. Вже в середині XI ст. степи, що раніше мали назву "Дешт-і-гуззан", стали називатися Кипчацьким степом — "Дешт-і-кипчак".

• Вперше в полі зору давньоруського літопису половці опинилися у 1055 р., коли вони на чолі з ханом Блушем уклали мир з Руссю , а вже 1061 р. вперше підступили до кордонів Русі

• Володимир Мономах у 1103, 1111 і 1116 рр. разом з іншими князями здійснив три походи проти половців, завдавши їм відчутної поразки.

• На початку 12 ст. половці повністю освоїли причорноморські та приазовські степи.

• На середину 12 ст. межі половецької землі проходили межиріччям Волги та Дону на сході, на півдні — північнокавказькими, кримськими та приазовськими степами, на півночі — р. Сулою, на заході — межиріччям Інгульця і Дніпра.

• 1223 року половці остаточно були розбиті на р. Калка.