
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
Політико-правова система Бразилії в цілому відноситься до романо-германської правової сім'ї, входячи в її відокремлену латиноамериканську групу. Найбільшу роль у формуванні бразильського права зіграла юридична культура колишній метрополії - Португалії, заснована на традиції римського права. Конституційне право багато в чому слід моделі США, кримінальне право зазнало вплив французької та італійської взірців, а громадянське було кодифіковані під впливом німецького законодавства.
У колоніальний період в Бразилії застосовувалися збірник законів португальських королів - ордонанс короля Альфонсо III і IV (Ordenaoes Alfoncinas) кінця XIV - початку XV ст., Ордонанс Філіпа 1603 (Ordenaoes Filipinas), які так само, як і іспанське законодавство, запозичили ряд положень з римського та канонічного права.
Формування власного національного права зайняло дуже тривалий період. У 1850 р. було прийнято Торговельний кодекс (ТК) Бразилії, в 1857 р. складена "Компіляція цивільних законів", до якої також включалося колоніальне законодавство. Перший ГК Бразилії був ухвалений тільки в 1916 р. (набрав чинності з 1 січня 1917 р.).
Найважливішим етапом у розвитку бразильського права стало прийняття демократичної Конституції 1988 року, подведшей риску під багаторічним періодом військово-бюрократичних диктатур. Після збереження колишню президентську форму правління, нового Основного закону включив спеціальний розділ про економічному та фінансовому устрої держави. Економічний порядок у країні грунтується на праці людини і вільної ініціативи з метою забезпечення всім гідного існування відповідно з соціальною справедливістю. Поряд з широким переліком традиційних прав і свобод особистості бразильська Конституція містить деякі нововведення. Зокрема, це стосується запровадження процедури Хабеас дата, згідно з якою бразильські громадяни та іноземці, що проживають в країні, можуть мати доступ до інформації, якою володіють державні органи, і процедури mandate d'injuncaо, тобто вимоги видати судовий наказ кожного разу, коли відсутня будь-яка правова норма, внаслідок чого наноситься збиток громадянства або незалежності (суверенітету) громадянина.
Конституція 1988 закріпила безпрецедентний за своєю широтою та деталізації набір соціальних і трудових прав: право на працю, на відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, соціальний захист; право на допомогу дітям і безпритульним. Особливо докладно регламентуються права трудящих.
У цілому сучасна правова система Бразилії відрізняється високим рівнем розвитку, логічною стрункістю, новаторством і оригінальністю підходів до багатьох питань державно-правового будівництва. Її пронизує дух соціального прогресу, прав особистості і демократії, що різко контрастує з зберігається убогістю широких народних мас.
Основним джерелом права визнається законодавство федерації і штатів. До виключної компетенції Союзу належать цивільне, торгове, кримінальне, процесуальне, виборчого, аграрне, морське, повітряне, космічне право. До конкуруючої компетенції Союзу, штатів і федерального округу - трудове, виправний, економічне та містобудівне право, деякі бюджетні питання, освіта, культура, навчання і спорт, захист юнацтва та ін У цій сфері федерація встановлює лише загальні принципи, а детальним регулюванням відають штати і місцеві органи владі.
Ієрархію законодавчих актів складають Конституція, органічні закони (іменуються в Бразилії додатковими), звичайні закони, делегує закони, законодавчі декрети, резолюції Конгресу, декрети і постанови президента, інструкції міністрів.
Бразильської правовій системі відомий інститут делегованого законодавства. Конгрес може делегувати законодавчі повноваження Президенту Республіки шляхом прийняття резолюції, в якій вказується предмет і термін делегування. Конституція визначає коло питань, що заборонені для делегування (організація судової влади і прокуратури, питання громадянства, особистих, політичних і виборчих прав громадян та ряд інших).
Уряд
Зараз у Бразилії діє сьома конституція, прийнята в 1988 році, після падіння військової диктатури у 1985 році. Згідно з цією конституцією, Бразилія є федеративною президентською представницькою республікою, де президент є як главою держави, так і главою уряду.
Столицею Бразилії є місто Бразиліа. Адміністративна структура країни — федерація, проте Бразилія включає муніципалітети як автономні політичні об'єкти, що робить федерацію потрійною: тобто Союз, штати і муніципалітети.
Виконавча влада Союзу здійснюється урядом, очоленим президентом, який обирається на чотирирічний термін і може бути переобраним ще на один термін. Крім президента обирається і віце-президент, а решта урядових посадовців назначається президентом.
Законодавча влада Союзу здійснюється двопалатним Національним Конгресом. Палата депутатів обирається кожні чотири роки за системою пропорційного голосування та пропорційного представлення штатів. Члени Федерального Сенату обираються на восьмирічний термін частинами кожні чотири роки. Звичайний законотворчий процес вимагає участі президента, який має право накласти вето на новий законопроект та має виняткову прерогативу ініціативи законодавства з певних питань. Додатково, якщо доречні і термінові обставини виправдовують цей крок, президент може випустити наказ, який має обов'язкову силу закону і вступає в силу негайно. Наказ президента зберігає свою силу до 120 днів, якщо не відмінюється Конгресом.
Один з важливих принципів політики — система багатопартійності як гарантія політичної свободи. Зараз у Національному Конгресі представлені 28 політичних партій (див. Політичні партії Бразилії). У Бразилії дуже звичайно переходити з однієї партії до іншої, тому розміри та вплив партій часто змінюються.
Судова влада Бразилії здійснюється федеральними судами, які представлені як у столиці, так і у всіх штатах. Крім того, штати мають власні суди, але з дещо іншою юрисдикцією.
Зовнішня політика
Традиційно Бразилія була лідером в латиноамериканському суспільстві і грала важливу роль в системі колективної безпеки та економічній кооперації Західної півкулі. Зараз вона є членом Міжамериканського договору взаємної допомоги і член Організації американських держав. Недавно Бразилія почала надавати високий пріоритет відносинам із своїми південноамериканськими сусідами і входить до складу Амазонського пакту, Асоціації латиноамериканської інтеграції і Меркосур. Разом з Аргентиною, Чилі і США, Бразилія — один з гарантів перуансько-еквадорського мирного процесу. Вона посилала солдат у складі військ ООН для збереження миру у Бельгійське Конго, Кіпр, Мозамбік, Анголу, Східний Тимор та Гаїті. У 2004—2005 роках Бразилія входила до складу Ради Безпеки ООН в дев'ятий раз.
Відкриті питання бразильської зовнішньої політики включають кілька неврегульованих ділянок кордону з Уругваєм, невизнані бразильські зони інтересів в Антарктиці, що перекриваються з британською та аргентинською зонами, спроби розширити морську економічну зону уздовж бразильських берегів, та спроби разом з Німеччиною, Японією та Індією стати постійними членами Ради Безпеки ООН.