
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.
На загальних президенських виборах у травні 1989 р. переміг кандидат Хустісіалістської (пероністської) партії 59-річний Карлос Сауль Менем, що походив з родини арабських емігрантів і майже 5 років провів в ув'язненні за правління військових. У передвиборній програмі Менем обіцяв підвищення зарплати і "виробничу революцію", що мала привести до відкриття збиткових фабрик. Але на практиці здійснювалася жорстка програма подібних бразильським структурних реформ, які включали приватизацію збанкрутілих державних підприємств, скорочення управлінського апарату, лібералізацію торгівлі й перехід до вільного ринку. Курс песо був офіційно зафіксований у співвідношенні 1:1 із американським доларом.
Через два роки інфляція була поставлена під контроль, ріст цін призупинився й почалося економічне піднесення. Навіть коли в 1995 р. слідом за Мексикою в Аргентині почалася фінансова криза, аргентинці зберегли довіру до президента і в травні того ж року переобрали його на другий термін. Для кращого забезпечення своєї програми економічних реформ Менем у питаннях зовнішньої політики зробив ставку на індустріально розвинені країни. Аргентинські війська разом з американськими брали участь в операції по відновленню демократії на Гаїті та миротворчій операції в Боснії, В.Клінтон називав Аргентину "найважливішим міжнародним партнером". Менему вдалося також поліпшити відносини з Великою Британією, погодившись ділити прибутки від експлуатації нафтових родовищ у спірних районах у пропорції 50:50. А 28 листопада 1990 р. Менем підписав з бразильським президентом Ф.Коллором ді Меллу Декларацію Фоз-до-Ігуасу, щo зобов’язувала до використання ядерної енергії виключно у мирних цілях. У 1994 р. обидві держави приєдналися до Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці.
Але негативні соціальні наслідки реформ (реальна зарплата порівняно з 1990 р. зменшилася на 20 %, а безробіття сягнуло 16 %) привели до поразки хустісіалістського кандидата на президентських виборах 24 жовтня 1999 р.
Політика Нестора Кіршнера
Кіршнер прийняв бідну країну, де вирувала економічна криза. Аргентина — країна, яка була колись на одному рівні з розвиненими країнами Європи, виявилась охопленою економічними проблемами, боргами та корупцією.
Невдовзі після приходу до влади Кіршнер здійснив зміни в аргентинському Верховному суді. Він звинуватив деяких суддів у хабарництві і здійснив тиск на них, щоб вони пішли у відставку, також сприяючи усуненню двох інших. Замість більшості правих та консервативних суддів, він призначив нових, хто був за ідеологією ближче до нього, включаючи двох жінок (одна з них — загальновизнаний атеїст). Кіршнер також відправив у відставку багатьох генералів та адміралів, репутація яких була заплямована злочинами «брудної війни».
Кіршнер розсекретив архіви спецслужб, в яких містились відомості про нацистських військових злочинців, які знайшли притулок у країні після Другої світової війни. Також було скасовано амністію військовим, які скоїли жахливі злочини у 1976—1983 роках. Нестор Кіршнер виплату зовнішнього боргу країни, вивів країну з «темної смуги» в історії.
У зовнішній політиці був прибічником «виважених» відносин з США, продовжив діалог з Великою Британією з питання Фолклендських островів, був прибічником потеплішання і стабілізації у стосунках з Альбіоном. Відносини з Європою за президентства Кіршнера стали прохолоднішими, Аргентина непогоджувалась із позицією ЄС у СОТ. Відводив центральну роль у розв'язанні міжнародних проблем Організації Об'єднаних Націй. Був противником розширення Ради безпеки ООН за рахунок Німеччини, Японії, Індії та Бразилії. Велику увагу Кіршнер приділяв боротьбі з тероризмом, виступив із засудженням терактів у Росії. Прихильник участі Аргентини у миротворчих операціях ООН (направив у «гарячі точки» 653 миротворців). Підтримував роззброєння й політику нерозповсюдження ядерної зброї. Засудив військову операцію НАТО в Іраку, вважаючи, що головну роль у врегулюванні конфлікту має відігравати ООН. Засуджував як палестинців, так і ізраїльтян у близькосхідному конфлікті. Був противником блокади Куби американцями.
Партія Кіршнера «Фронт за перемогу» виграла парламентські вибори 2005 року (набрала понад 40% голосів виборців).
Однак у 2007 році він заявив, що не буде балотуватись на пост президента Аргентини, незважаючи на підтримку понад 60% населення країни. Пішов у відставку з посту президента країни 28 жовтня 2007 року у зв'язку з обранням нового президента — його дружини Крістіни Кіршнер.
Політика Крістіни Кіршнер
Внутрішня:
- Проведена зміна податків на експорт сільськогосподарської продукції
- Націоналізація приватних пенсійних фондів
- Боротьба зі світовою фінансовою кризою
- Націоналізація авіазаводу компанії Lockheed Martin
- Було здійснено політичну реформу
- Закон про легалізацію одностатевих шлюбів
- Закон про заборону куріння в громадських місцях
- Будівництво нових залізниць
Зовнішня:
- Налагодження відносин з Росією
- Спроби вирішення питання Фолклендських островів
- Налагодження співробітництва з КНР