9. Революція Мейдзі” та її наслідки.

1. Передумови революції

Основні сільськогосподарські землі разом з селянами перебували у власності великих феодалів. Подальше посилення експлуатації в умовах низького рівня сільськогосподарської техніки вело до розорення більшості селянства. В країні практично безперервно відбувалися селянські заворушення і повстання. Уряд сьогуна суворо розправлялися з селянським революційним рухом.

У XIX в. феодальні відносини вступають у смугу розкладання, відбувається процес первісного нагромадження капіталу. Феодальна регламентація, великі податки, вузькість внутрішнього гальмували його розвиток.

У 1858 року було підписано нерівноправний договір з США, за яким Японія не могла встановлювати мита на ввезені з США товари вище певного відсотка, повинна була визнати екстериторіальність американців у Японії. Незабаром аналогічні договори були підписані і з європейськими державами. Іноземні держави прагнули до перетворення її на колонію. Небезпека колоніального поневолення Японії призвела до злиття антифеодальної боротьби і національно-визвольного руху.

2. Хід революції

      В кінці 60-х років XIX ст. в Японії відбулася буржуазна революція. Вона відома під назвою "революції Мейдзі" ("освіченого уряду ").

      Проти існуючого порядку виступили: селянство, робітники, ремісники, торгово-промислова буржуазія, самураї, військовий стан дрібних дворян і багато князів, головним чином південно-західних князівств, найбільш розвинених в економічному відношенні. У 2-й половині 70-х і поч. 80-х років XIX ст. розгорнулося рух "за свободу і народні права" ("Мінкен ундо"), в якому брали участь ліберальні шари правлячих класів і демократичні кола японського суспільства.

      Участь у цьому русі дворянства зумовлювалася його негативним ставленням до зовнішньополітичного курсу уряду і в ще більшою мірою погіршенням його соціально-економічного становища. Дворянство, завдяки своїй відносній згуртованості, наявності військової організації, економічним можливостям зайняло керівну роль у русі. Вони визнавали необхідність реформ, які враховують іноземний досвід, але вважали, що проведення їх слід здійснювати за допомогою держави.

      У цей період главою держави номінально вважався імператор, але реальна влада знаходилася в руках сьогуна (представника дому Токугава – найбагатшого феодального клану країни, який опирається будь-яким прогресивним реформам).

      У таких умовах були сформульовані конкретні завдання князівсько- самурайського руху: повалити сьогунат, відновити владу імператора і від його імені провести необхідні реформи.

      У жовтні 1867 р. керівники руху оголосили збір військових сил поти сьогуна. Сьогун рушив проти них війська, що зазнали жорстокої поразки (січень 1868 м.). Сьогун капітулював. Влада перейшла в руки князів і самураїв - прихильників імператора. Було офіційно оголошено про відновленні імператорської влади.

      Цей період називають «Реставрація Мейдзі». За своїм змістом це була антифеодальна революція, керівництво якої належало помірно радикальних кіл дворянства, пов'язаних з імператорським двором. Роздробленість і недостатня організованість селянського руху, відносна слабкість буржуазії багато в чому зумовили незавершений характер цієї революції. Але країна вступила на шлях буржуазного розвитку. Почалися економічні та політичні реформи, об'єктивно покликані модернізувати японське суспільство, залучити його до більш високого технічного і державно-правового рівня.